ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет  "Літа орел" 
ЯК ДОБРЕ САДИТИ САД! 

«Нікітському імперському ботанічному садові сягає за вісімдесят років, а це й для віковічних дерев вже повноліття. Тут, як у цивілізованій державі, є на що подивитися і є чому повчитися. Одміна лиш та, що сад чистесенький і свіженький, як наречена, а держави бувають які завгодно, тільки не чисті й не свіжі. Деякі треба чистити, та ще й як!»

Це розповідає Кость Мартиненко, йдучи з Грицем Чечетом від Андрія Грибовського. Гриць сховав за пазухою біографії Бєлінського й Некрасова, видрукувані на гектографі, деякі описання різних революціонерів, що про них досі не чув.

Розмова час від часу уривалася: у Ялті був купальний сезон, а звідти й сюди щодня наїжджало панство, і од нього сад аж кишів. Наймитів і вихованців аж нудило од рожево-устого «ахкання». Григорій трохи стримувався, говорив товаришеві, що пани голінні до того, щоб зідрати з людей шкуру, але й серед них є різні люди, та Кость від того аж лютував:

— Еге ж, прямо такі добрі є, луплять з мужика тільки по дві шкури.

Мимо пропливли, наче білі лебеді, обшиті рюшем пишногруді і обсипані пудрею пані. Одна з них аж очі підпускала під лоба од захоплення:

— Ах, святий создатель послав нам цей рай!

— Ну!—сердито гукнув Кость, коли вони пройшли трохи далі.— Ти бачиш, вона ще й дурна, як старосвітська попадя. Ще ж сивий грек Арістотель казав, що «скрізь, де предмети, взяті в сукупності, здаються нам немов зробленими ради чого-небудь, вони насправді тільки збереглися, бо, завдяки якомусь внутрішнньому прагненню, виявились відповідно побудованими». І Чарлз Дарвін довів це у своїй книзі «Походження видів».

— У якій книзі? — провінційно почервонів Гриць.

— Візьмеш у мене почитати, книжка зветься «Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних порід у боротьбі за життя».

«У боротьбі за життя...» — запам'ятались чомусь найбільше останні слова. Згодом Гриць перечитає цю книжку, багато чому навчиться з неї. Адже в ній доведено, як треба людині прикрашати й збагачувати світ: «Запорука успіху у створенні корисних порід — тварин і рослин — полягає в доборі». А поруч цих думок — поради вивчати й інші науки, зокрема математику: «Ті, хто освоїв її, справляють враження людей, які мають на один орган почуття більше, ніж прості смертні».

У бібліотеці Гриць читатиме газету «Русское садоводство», яка часом писала про досліди селекціонера Івана Володимировича Мічуріна в місті Козлові Тамбовської губернії. Тутешні вчені говоритимуть, що Мічурін живе у нестатках, змушений заробляти то на залізниці, то в годинникарні, а таки свою справу — селекцію — веде вперто й послідовно, і з його праці вже користають люди. Та й показуватимуть, що саме з мічурінського робиться у Нікітському саду.

Читатиме Гриць ще багато інших книжок, журналів і газет. Його цікавитиме не тільки ботаніка, а й геологія, фізика, механіка, математика. Думки його все повертатимуться до висновків великих природодослідників, він шукатиме у них відповіді на свої сумніви, шукатиме у них підтримки. Його роботу, як садівника і квітникаря вважатимуть бездоганною, він стане трохи заробляти, зможе ошатно одягнутися і відвідувати збори вчених заможних інтелігентів. Та ніколи не забуватиме свої постоли і подерті свити численної голоти, яку він бачив і вдома, і по дорозі в Крим: бо йому ж належить повернутися до них і допомагати їм боротися за людське життя.

А втім, серед заможних вчених, як це раніше спостеріг юнак, теж були прихильники народного визволення, щоправда, надто обережні, як здавалося нетерплячому Грицеві. Коли мова зайде про поступ науки, техніки і культури, вони майже ївсі висловлюватимуться за народну освіту, деякі навіть на Гриця киватимуть — ось, мовляв, мужик, в онучах прийшов, а тепер видно, що це талановита людина.

Знайдуться цікаві співрозмовники і серед тих, що приїжджають на відпочинок у Ялту. Деякі з них розповідатимуть про несміливі і. найчастіше, невдалі експерименти з будівництвом літальних апаратів-планерів у різних країнах.

Багато чого наслухається і багато чому £_; навчиться Гриць у Криму.

Все це ще буде. А зараз вони з Костем прямують з гори вниз, на берег моря, де хвилі хлюпочуть щось невідоме, а за синім обрієм ховаються далекі незнані краї.

Присівши на ніздрюватому камені, Марти-ненко плюнув спересердя:

— Бачить оцих золотоїдів не можу! Він хитнув головою назад:

— Загребли все, все! І далі гребуть! А тоді — «святий создатель!»

— От що, Грицю,— звернувся він, перевівши дух,— сьогодні пополудні лекція «хіміка», і ми умовились: ніхто не йде, бойкотуємо! А ти?

— Як і всі. Я справді хочу чомусь тут навчитися, а «отче наш» і без нього знаю.

— Це добре, що ти з нами! — зрадів Кость.— Од лекцій нашого недоумкуватого «хіміка» можна вчадіти, як у церкві од ладану. А після цього чаду — можна витягти ноги ще й од харчів, які нам тут дають. Що ми їмо? Кандьор і хляки! То ж вимога буде й така, щоб годували як слід. І щоб свободи трохи більше було, щоб не розганяли по закутках, коли хочемо гуртом зібратися для якогось читання чи розмови. Треба ж колись і робить те, що заповідають нам революціонери. Щоб не тільки в книжках було, а — насправді!

Вражений словами Мартиненка, Гриць деякий час мовчав.

— То ти як, га? — вже простіше поспитав товариш.

— А хлопці що на це?

— Хлопці? — насупився Кость.— Треба ще подивитися, що таке наші хлопці. Воно, звісно, всім хочеться і волі, і більшого шматка. Так. Ну, є п'ятеро чи шестеро таких, що приїхали сюди з боднею сала та макітрою меду. Такий гризтися з начальством не захоче. Доведеться їх прикрутити!

— Прикрутити, а як? — спитав Гриць сумовито.

— Знайдемо як,—стримуючи голос, проказав Кость,— як до чого дійде, то ось!

В його дебелій руці чорно зблиснув наган. Гриць насупився. Кость його зрозумів:

— Нам не можна йти з голими руками. Перед нами жандарми, шпигуни, провокатори, військо, в'язниці. Нас просто передушать або придавлять до землі — і все...

Гриць дивився на море, але бачив безкраю землю, а на ній — обірваних, знедолених людей, таких як Ананій, як був його батько, як є він сам. І ніби здалеку почув останні слова Костеві:

— Треба організуватися й озброїтися — і ми звільнимося од усіх кровопивців. Так кажуть соціал-демократи.

— Хто?

— Російська соціал-демократична робітнича партія. Не чув? Грибовський тобі розкаже. У нього є й газета цієї партії — «Искра».

— «Искра»?

— Ти що, вже читав?

— Та ні, чув, якісь люди про неї шепотілися у вагоні, коли сюди їхав. А що воно й до чого — не знаю.

— Бо таємниця. Ясно? Все таке жандарми вишукують, а вони, брат, нюховиті, їм за нюх багато платять...

Отак і линутимуть Чечетові дні: то він слухатиме слово соціал-демократів, хоч і з третіх уст, і багато чого зрозуміє, а то ганитиметься садити сади. І осяє душу бажання: слугувати людям і садити сади!