ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет "Літа орел"
ОСТАННІЙ ПОЛІТ
Навесні 1912 року газети і журнали писали про влаштування Другої міжнародної повітроплавної виставки в Москві. Незабаром прийшов лист від Миколи Ребікова, який писав, що ЧУР р| 1 теж буде показаний на тій виставці як літак оригінальної конструкції і що після грудневої аварії минулого року його вже відремонтовано. Хоч Григорій і нездужав, і грошей бракувало, а все ж вирішив поїхати: на виставці можна цовчитися у інших винахідників і конструкторів, уникнути тієї роботи, яка вже зроблена і перевірена практикою.
І ось Григорій знову в Москві, тепер — на виставці. Одразу ж упізнав свого орла... Поспішив до нього, глянув на чорний напис, зроблений на дерев'яному помості під апаратом;
СТЕНД № 9
М. К. УШКОВ
Москва, Смоленский бульвар, 26
Экспонаты:
Аэроплан ЧУР. Аэробуер.
Таки видав Ушков чуже за своє. Григорій сумовито глянув на інші експонати. На сусідньому, десятому стенді, давно відоме Григорієві московське акціонерне товариство «Дукс» Ю. Меллера виставило «свій» апарат — «Фарман». Далі стояв аероплан Луї Блеріо (Париж), потім знову «Фарман» (Париж) — все чуже або з чужого перероблене. Григорій невесело похитав головою. З журби його вивів знайомий голос:
— Приємно бачити Вас, Григорію Герасимовичу, у Москві!
Так і є — Микола Васильович!
Привіталися, похапцем розповідали і розпитували один у одного новини. Виявляється, ЧУР збирає до себе багатьох відвідувачів, особливо авіаторів, знаючих людей, яким відомо, що справжні автори цього літака — Чечет і Ребіков.
— Та ось йдуть пілоти! — показав конструктор на жвавий гурт людей, які наближалися до ЧУРа. Всі пілоти, видно, добре знали Ребікова, радісно привіталися до нього, потім з ними познайомився і Григорій. Першим підступив інструктор Качинської авіашколи Михайло Никифорович Єфімов, ласкаво подав руку. Він зовсім не був схожий на уславленого льотчика: низько на очі натягнена проста робітнича кепка, сторч піднято комір легкого сірого пальта, примружені очі, щира усмішка. Високий, статний Борис Іліо-дорович Росинський був іншим: його чорні очі дивилися рішуче, надавали солідності розкішні вуса, але... одягнений він у чорний светр, кашкета повернув назад козирком.
— Це він прямо з-під аероплана,— сміючись, кинув Єфімов, перехопивши зацікавлений погляд Григорія.— Природжений авіатор: на другому авіаційному тижні першого приза взяв, хоч за кілька годин до змагань не мав навіть пілотського свідоцтва!
Янківський і Лерхе були як рідні брати: в однаковісіньких темно-сірих піджаках і білих манишках, в однакових кепках, навіть якісь технічні трикутні значки у них були однакові.
— Так, -вони схожі не тільки в одязі, а й у літакові ЛЯМ, який разом у Москві змайстрували,—говорив Ребіков Григорієві,—-їхній апарат теж експонується, ось подивимося згодом.
— Дехто каже, що наш ЛЯМ схожий не на нас, як ви говорите, а на літак італійця Капроні,—з відтінком гіркоти в голосі зауважив Янківський.
— Але це не завадило особисто вам на своєму літакові встановити всеросійський рекорд висоти! — обернувся Єфімов.
Я заздрю,— вставив слово Ребіков.— І жалкую, що ЧУР ніколи не злетить на таку височінь.
По цій мові всі підступили до ЧУРа, помовчали, розглядаючи апарат, а далі знову заговорили.
— Я чув, що були вдалі польоти і в Пітері, і в Москві,— почав Єфімов.— Для початку це добре. Але придивіться, товариство, до того, як виділяється ЧУР на виставці своїм оригінальним виглядом. Тут, я вам скажу, Григорій Гарасимович та Микола Васильович і головою й руками попрацювали.
— Та всього було,— тільки й сказав Григорій, потішений такою хвалою.
Всі причепливо розглядали літака, допитувались про конструктивні подробиці, про аеродинамічні властивості апарата.
— Спробувати б на лету! — замріяно сказав Лерхе.— У повітрі апарат сам про себе все розповідає.
Ребіков зрадів:
— А чого ж! Ще літатимемо на московському полі, і в Пітері — після виставки. Та ось будуть же авіаційні дні у травні в Москві. Аероплана треба переробляти, а може, конструювати нового. Добродії пілоти зауважили тут, що ЧУР перевантажений зайвими частинами. Потрібна простіша схема, вигідніша. А грошей на роботу нема...—тихо скінчив мову Ребіков, і тільки тепер авіатори побачили Ушкова: він стояв осторонь і мовчки перебирав пальцями золотий брелок кишенькового годинника. Григорій, помітивши, як нахабно вилискують атласні лацкани фрака в Ушкова, мимовільно зіставив мільйонера з робітниками-авіаторами і подумав: «В одного гроші, а розуму нема; у інших — розум і руки, а немає коштів... Хіба ж буде добрий розвиток авіації, науки?» Інші думали, мабуть, те ж, бо всі були засмучені появою мільйонера і, переставши розмовляти, пішли до інших експонатів.
Авіаційні дні 1912 року в Москві почалися через деякий час після закриття міжнародної повітроплавної виставки. Перший день — п'ятого травня—відкрив найдосвідченіший пілот Б. І. Росинський, що швидко злетів у височінь на своєму старенькому «Фармані» і, красиво облетівши кілька кілець, легко приземлився. Добре літав Г. А. Янківський на своєму апараті ЛЯМ. А більшість аеропланів були непідготовлені, зношені мотори на них працювали погано. Як на те, наступного дня було дощовито і вітряно, і літання відклали до пори, коли буде гарна година.
— Може, це й добре! — гукав Ребіков Григорієві, порпаючись у моторі.— Ми нарихтуємо свого ЧУРа за цей час і теж спробуємо позмагатися.
— Вже так, як ото Янківському, нам не пощастить,— непевнився Григорій.
Та Ребіков не здавався;
— Дарма, ми перед змаганнями спробуємо політати, наб'ємо руку. Крім того, наш ЧУР— аероплан іншого класу, напівтяжкий, у ньому запасна кабіна — для пасажира, нас інакше оцінюватимуть.
Тогоденний пробний політ Ребікова на ЧУРі був відчайдушним, але невдалим: сильний боковий вітер просто звалив літак на те ж ліве крило, яке вже було потрощене в Петербурзі на Комендантському аеродромі.
— Не треба було на такому вітрі злітати,— жалкували авіатори, допомагаючи підібрати поламані частини та занести в ангар.
Григорій, побачивши таку невдачу, зібрав-; ся їхати з Москви.
— Та не поспішайте, Григорію Гарасимо-вичу! — просив його Ребіков.— Ось я за два-три дні полагоджу, і літатиме -наш ЧУР знову.
— А як вітряно буде ще два чи й три місяці? — осміхнувся Григорій сумно.— А грошей у мене вже майже немає, Ушков ще десять тисяч так досі й не віддав.
Проводжаючи Григорія, Ребіков все казав:
— Якщо ЧУР літатиме на авіаційних днях, я неодмінно напишу вам все, як і що тут буде. А там взнаєте і з журналів: он ваш земляк Микола Анощенко все біля жюрі-ходить та занотовує, що написати про те в журнал «Азро».
— Нехай щастить ЧУРові! — цим побажанням прощався Чечет з Ребіковим, з Москвою.
Другий авіаційний день призначили через тиждень — на 13 травня, і він приніс багато красивих польотів і чимало рекордів, а зокрема Янківський сягнув нового всеросійського рекорду висоти —1750 метрів. Приземлившись, він під'їхав на автомобілі до альтанки жюрі, його почали розпитувати, а він навіть здивувався:
— Рекорд висоти? Гм, я ще не звик до свого аероплана й не знаю, під яким кутом підіймати ЛЯМ на висоту, я й не збирався побити рекорд, а просто летів, щоб перевершити висоту Алехновича, який літав тут сьогодні.
Після вдатних польотів Янківського, Алех-новича і Габера Ребіков не наважувався ставати на прю з ними, а лиш хотів у присутності знаючих авіаторів спробувати на лету ЧУР. Та це вже було наступного дня, 14 травня.
Тоді саме на льотному полі були найкращі пілоти. Коли закінчилися змагання, Ребіков підійшов до них, сказав:
—Пане Лерхе, ось і є нагода політати на ЧУРі. Пам'ятаєте, ви бажали цього ще на виставці?
— О, дякую,-— похопився Лерхе.— Давайте спробую, що він мені скаже там, — і показав пальцем угору,—- а я тоді всім розкажу.
Дув сильний боковий вітер, якого ЧУР, як і всі тодішні аероплани, особливо боявся. Все ж Лерхе вдало пролетів вподовж аеродрому, не наважившись набирати значної висоти. Підруливши до ангару, він спитав Ре-бікова:
— А де ж сам винахідник, той, котрого ми на виставці бачили? Тут йому багато роботи.
Ребіков зітхнув:
— У Чечета немає грошей, і він нездужає. Виїхав додому, на Україну, у Великий Токмак: там його сім'я. Він і там зараз майструє повітряно-парусного корабля. Та чи вийде що з того? У нього великі нестатки.
— Шкода,— пожалкував ще хтось з пілотів,— тут від ЧУРа він дійшов би до якоїсь вдалішої схеми, обов'язково дійшов би...
— Як це зробив Сікорський,— ваговито додав Ребіков.
Саме тоді в Петербурзі не раз літав аероплан Сікорського С-6А, за який на московській виставці винахідникові дали велику золоту медаль. Біплан Сікорського був найкращим, найстійкішим і найпрактичнішим: він з чотирма пасажирами летів з швидкістю 100 верст на годину. Конструктор Ребіков тепер ще виразніше бачив вади ЧУРа, які не можна було поправити доробками. Тому після ще однієї аварії аероплана його вже не відновлювали.