Саенко В.М.
Денисенко Василь Семенович
Народився Василь 22 березня (04.04 нового стилю) 1896 р. в містечку Большой Токмак Бердянського уїзду.
Його батько Семен рано помер, залишивши багатодітну сiм’ю, i тодiмати Василя удруге вийшла замiж за такого ж багатодітного удівця Онисима Кавуна. Жили вони у пiвнiчно-схiднiй частинi мiстечка, на лівому боці річки - тодiця окраїна називалася Причепилiвка.
Гімназіюзакінчив 1915 року у Петрограді, а 1915-1917 рр. служив писарем у війську.
1918 р. вступив до заснованого при гетьмані Скоропадському університету в Кам'янець-Подільському. Потім вчився в Археологічному інституті. 1923 р. він закінчив iсторико-фiлологiчний факультет ВІНО (Київського університету). Викладав мову та лiтературу в учбових закладах Києва — 1921-25 рр. в трудових школах та робфаках, а 1925-33 рр. у вузах.
З 1924 р. - кандидат у аспіранти. У 1927 р. 31-рiчний В.С. вступає до аспірантури ВУАН на «кафедрiiсторiї України у вiддiлi первiсної культури».
В.С. належав до «київської школи» академіка М.С. Грушевського. Загалом в ній нараховують 20 чоловік.
Темою досліджень В.С. Денисенка стала «роль колективу у випадку смерті його члена».
Десь у той час В.С. Денисенко одружився з Марією Іванівною Безручко (1903-1955). Вона закінчила гімназію у Бердянську, в 20-х роках консерваторію у Києві, викладала музику у загальноосвітній школі. 1930 р. в них народився син Ігор.
9 липня 1930 р. Денисенко захистив дисертацію «Похороннi й поминальнi трапезування в комплексi заходiв колективу у випадку смертi члена громади».
У 1931-1933 рр. він працював як асистент Культурно-історичної комісії, потім як її науковий співробітник.
1933 р., мабуть під час чергової чистки, організованою весною та влітку, В.С. Денисенка було звільнено з ВУАН разом з багатьма іншими співробітниками.
Наступного року В.С. Денисенко виїхав до Сибiру, в Остяко-Вогульський нацiональний округ: у березнi1934 р. направлений Комiтетом Пiвночi при ПрезидiїВЦИК СССР на Кaзимську культбазу на посаду завідуючого краєзнавчим пунктом, де працював по серпень 1936 р.
Проводив значнi за обсягом етнографічнi роботи, поповнив колекцiї музею культбази. Обстежував священе у остякiв озеро Нумто, верхiв’я рiчок Хетта и Надим, течію рiчки Казим. Фактично керував етнографічними дослідженнями в Березiвському районi, на початку 1935 р. організував проведення районної конференцiї краєзнавцiв.
1936-1938 рр. працював у Казимській експедиції.
У 1939-44 рр. був директором Салехардського окружного заполярного музею.
У 1943 р. він був звільнений з Академії наук, бо цей «учень Грушевського» «стояв ... на класово-ворожих позиціях».
1944 р. повертається до Києва і до 1947 або 1948 р. працює вIнститутi мистецтвознавства, фольклору та етнографiї АН УРСР старшим науковим працiвником, 1945-1946 рр. виконував обов’язки вченого секретаря.
Також 1947-1948 рр. працював в Інституті художньої промисловості Академії архітектури УРСР.
1948 р. у справі ОУН був засуджений син Василя Семеновича Ігор Денисенко. В зв'язку з цим В.С. Денисенко знову виїхав з Києва і 1948-1949 рр. працював у м. Кизил директором та старшим науковим співробітником Тувинського областного краєзнавчого музею.
Але невдовзі повертається до України і 1949-1950 рр. працює ст.н.с. Областного історичного музею у Миколаєві. Після повернення до Києва влаштувався старшим лаборантом Київського університету (1950-1952 рр.).
В.С. продовжував дослiджувати українську обрядність, зокрема весільну та поховальну. Уклав багато програм і запитальникiв для етнографiчних дослiджень.
Повернувшись до Київа, Д. видав 1953 р. науково-популярну книжку «На далекій Півночі».
За зiбраними у Сибiру матерiалами працював над повiстю «Ваулi Ненянг» - про легендарного народного героя середини ХІХ ст.
Помер у сімдесят років, в серпні 1964 р. Похований на Байковому кладовищі, поруч з першою дружиною Марією Іванівною Безручко.
На жаль, можна лише уявляти, наскільки науковий доробок вченого міг бути більшим, якби національна українська наука не була придушена радянським терором на початку 1930-х років.