Безручко Марко Данилович

Безручко Марко Данилович (30. 10.1883, м-ко Великий Токмак Таврійської губ., тепер м. Токмак Запорізької обл. — 19. 02. 1944, м. Варшава, Польща) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, голова Українськоговійськово-історичного товариства у Варшаві. Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908 р.), пізніше — Чугуївське військове училище та Миколаївську військову академію Генерального штабу у Санкт-Петербурзі (1914 р.). Учасник Першої світової війни. Воював на німецькому фронті, був начальником штабу дивізії. Пізніше — підполковник, начальник штабу 30-го артилерійського корпусу Південно-Західного фронту. Навесні 1918 р. повернувся в Україну. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського був призначений до Генерального штабу. Брав участь в українізації фронтових частин російської армії. Перейшовши наприкінці 1918 р. на бік Директорії, очолив оперативний відділ Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 р. — полковник, начальник штабу корпусу Січових стрільців (під командуванням Є. Коновальця); член Стрілецької ради, з січня 1920 р. — командир 6-ї стрілецької дивізії Січових стрільців. Брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР 1919—1920 рр. Після походу був інтернований поляками у табори в Каліші, згодом — у Щипйорні; розпочав роботу над своїми спогадами.

У березні 1920 р. М. Безручко разом з колишнім командиром 3-ї Залізної дивізії О. Удовиченком організували дві нові дивізії з інтернованих українських вояків для української армії, що тоді тільки-но поверталась із Зимового походу. 21 квітня 1920 р. уряд УНР підписав із Польщею мирну угоду, а вже наприкінці місяця полковник М. Безручко доформував дивізію, названу 6-ю Стрілецькою. Вона складалася майже цілком із колишніх січовиків. Оскільки 6-та Стрілецька дивізія була цілком боєздатна, на відміну від інших підрозділів, які повернулися з походу, поляки наполягли на тому, щоб вилучити її зі складу української армії та залучити до 3-ї польської армії. 7 травня 1920 р. дивізія М. Безручка разом із польською армією зайняла Київ.

З червня 1920 р. головним супротивником дивізії М. Безручка була кіннота С. Будьонного. Впродовж червня — серпня стрілецькі підрозділи та будьоннівці провели між собою низку боїв, але жодна із сторін не перемогла, бо супротивники мали рівні сили. У цей час на півночі Польщі тривала Варшавська операція, в результаті якої радянські війська відкинули польські сили аж до Варшави. Для поляків ситуація була катастрофічною. З-під Львова, де польські частини були розгромлені, на північ, у тил полякам, прямувала 1-ша Кінна армія Будьонного. Стримати її не могла жодна з польських дивізій. Єдиною боєздатною дивізією на всьому Південному польському фронті залишалась 6-та Січова дивізія М. Безручка. Саме січовикам довелося прийняти на себе 21 серпня під Замостям (нині м. Замосць, Польща) удари червоної кінноти. Будьоннівці змушені були відійти, оскільки так і не зламали оборони січовиків. Фактично М. Безручко врятував від страшної поразки всю Польщу, оскільки не пропустив на Варшаву 1-шу Кінну армію. 1-ша кінна армія зазнала важких втрат і була відведена до резерву. Вже у вересні почався українсько-польський наступ, який закінчився успіхом. У вересні — листопаді 1920 р. М. Безручко командував Середньою групою Армії УНР, проте через підписання більшовицько-польської мирної угоди наступ було припинено. Українська армія залишилась наодинці з усією Червоною Армією. До 21 листопада 1920 р. точились криваві бої. М. Безручко двічі водив січовиків у контрнаступ, але, не підтриманий іншими дивізіями, врешті почав виводити з бою свою групу.

Наприкінці 1920 р. М. Безручко очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. У 1920—1924 рр. — військовий міністр і віце-міністр уряду УНР на еміграції у Польщі, член Вищої військової ради УНР. З 1924 р. оселився у Варшаві; у 1931—1935 рр. був головою Українського військово-історичного товариства у Варшаві.

З початком Другої світової війни М. Безручко вбачав головну загрозу для України в націонал-соціалізмі, який необхідно було подолати. Він активно підтримував Організацію українських націоналістів, проте вже 10 лютого 1944 р. генерал-хорунжого Марка Даниловича Безручка не стало.