ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет  "Літа орел" 
ЗА СОНЦЕМ

 

Приїхавши восени 1911 року з Петербурга, Григорій Чечет купив собі поганеньку хатину і найнявся слюсарем на механічний завод німецьких заводчиків-колоністів Фукса і Клей-нера. Неабиякий той заробіток, а треба ж витрачатися на майстрування нового літального апарата. На щастя, сусіда Іван Фененко був доброю людиною, разом з синами Сергієм і Яковом допомагав усе робити, навіть сарай свій віддав під ангар для апарата. Ангар був дуже потрібен. Новий апарат, або, як його називав Григорій, повітряно-парусний корабель, був цікавою тендітною спорудою: весь його каркас — фюзеляж, білланна основна несуча поверхня, хвостове оперенення — зроблений з бамбукових палиць, крила і маленькі бокові «паруси», перетинки між крилами (проти бокового сковзання та для використання повітряних течій як рушія) і хвостове оперення були обтягнуті щільним тонким непроникним полотном.

 

Планер поставлено на коліщата і передбачалося запускати його буксируванням (конем) або, розігнавши по похилій площині, згори. Порівняно з минулими планерами цей мав бути стійкішим у польоті, значно краще було зроблене сидіння, з якого зручно орієнтуватися.

Григорій, коли був на повітроплавній виставці в Москві, перейнявся молодечим захватом, у нього роїлися нові думки, гадав повернутися якомога швидше додому і поспішити закінчити повітряний парусник. Та як приїхав у Великий Токмак, ледве стачило йому сили працювати на заводі. Вертав додому такий втомлений, ледве міг ходити. Онися бідкалася, готувала йому різні примочки, настойки. Діти співчутливо дивилися на тата, допитувалися, чим йому допомогти, а він лише махнув рукою:

— Йдіть, гуляйте. Малі ще, чим ви допоможете? Маму слухайте.

І вони всі йшли, а старший, Іванко, вже робітник, залишався, і з ним Григорій говорив як з рівним:

— Чуєш, що робиться всюди?

— Чую, тату. Війна йде, і ось-ось їй кінець.

— Ні, а ти чуєш, що робиться? — нетерпляче перепитував батько, і Іванко знав, що не про війну треба тепер казати, і говорив:

— Чую, тату. Переворот буде, народ владу візьме.

— Отож. І не слухай там різних хазяйських дурнів, а як народ, так і ти.

— Таки ж так,— Іванко намpагався говорити басом,— народ від ночі тіка, за сонцем іде.

— І ти — за сонцем. Чуєш, Онисю,— кликав Гриць дружину,— щоб усі діти наші, як люди, були, щоб — за сонцем.

 

Останні роки Григорія Чечета прогуркотіли над ним, як поїзди над залізничним мостом: залишили багацько тих звуків, скреготу, крику. Війна, переміни влади, знову війна. А в котрийсь день його нездужання стало прозоро і тихо, і Онися познімала чорні хустки, що ними вікна позавішувані були.

— Може, вийдеш на вулицю? — поспитала.— Так гарно, й сонце таке призахідне золотеньке. Я поможу тобі, Грицю. Вийдеш?

— Гаразд,— осміхнувся самими очима і здався Онисі таким, як і тоді, на поштовій станції.

Вийшли удвох. Онися побачила різкі одмі-ни на його посірілому лиці: ось він з порога ще осміхнувся світлові й тиші, а враз спохмурнів, уздрівши ліворуч під клунею величезний повітряний парусник (мабуть, подумав сумно: «Так і не літав мій повітряний корабель»). Потім напружився весь, слухаючи далеке гудіння—- то десь летів аероплан. Ось ближчає й ближчає той звук, та пісня людської перемоги над небом, і вже прямовисно над ними летить аероплан — червоні зорі на крилах, зустрічними променями сонця сріблиться пропелерове кружало,— а він все розпанахує крилами й звуком велике небо.

— На Врангеля пішов,— озвався од загати сусідський дід.

— Еге ж, діду,— проказав Григорій,— на Врангеля, услід за сонцем!..

 

Онися й діти, поховавши Григорія, згадували його трохи не щодня. А надто те, що останнє для всіх його побажання було — летіти вслід за сонцем.

Токмак—Київ—Ялта—Запоріжжя

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Петро Ларіонович Симоненко народився 9 січня 1927 року в м. Токмаці Запорізької області.

З 1943 по 1951 рік — на військовій службі; демобілізувавшись, працює на журналістській роботі.

Закінчив у 1961 році Вищу партійну школу при ЦК КП України. Нині працює старшим редактором в журналі «Прапор».

Друкувався в республіканських газетах і журналах. «Літа орел» — його перша книга.

 

ЗМІСТ

 

	Стор.
Від автора	3
«Чому я не сокіл»	5
Найперша мандрівка	9
Сирітським шляхом	15
Шлях знову сирітський	21
У овіт линуть мрії	25
У Крим... не по сіль	33
Лагермарк задоволений. А втім...	35
Рапортує поручик Трещенков	54
На саморобних крилах	60
Революція іде!	71
«Село неначе погоріло...»	79
Поліція стежить	87
Майстерня приватна, але	106
У петербурзькому небі — ЧУР № 1 124	124
Знову негода	130
Останній політ	134
За сонцем	141
Біографічна довідка	145

 

 

Петр Илларионович Симоненко 

 

ЛЕТАЕТ ОРЕЛ 

(На украинском языке)

 

Редактор В. Ф. Корж

Художній редактор Г. І. Глушко

Технічний редактор В. А. Овсіенко 

Коректор К. М.. Меженна