ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет "Літа орел"
ЗНОВУ НЕГОДА
Петербурзьке небо — не таврійське: рано настали хмарні дощові дні і довелося поставити аероплани в ангари — до наступйого року. Григорій одержав від Ушкова за свій винахід десять тисяч карбованців, на які, звичайно, годі було івести нові винахідницькі роботи в столиці. Та і вдома, у Великому Токмаці, давно не був, а треба ж дітей ставити на ноги. З такими думками одного разу завітав Григорій до Ребікова.
— Я вже тут непотрібен, принаймні, до наступного авіаційного сезону,—скаржився він конструкторові,— а вдома на мене чекають.
— Ви від'їжджаєте?—перепитав Ребіков.-—-Коли?
— Якнайскоріше. Та перед тим, може, подивитесь креслення мого нового апарата?
— Охоче! -— пожвавішав конструктор.—- Це новий аероплан? Мабуть, слід було б нам ЧУР доробити, у ньому є деякі вади. Елерони, наприклад, на основному «рилі неодмінно
щ зроблю більші, бо на додатковому крилі вони зайві, через них чимало потужності двигуна пропадає задарма.
Григорій ніяково зам'явся, а за тим зважився сказати:
— Грошей на аероплани нема. А новий винахід дешевше обійдеться...
— А-а, це планер...— протягнув Ребіков, перебираючи ескізні малюнки.-— Що ж, це конструкція своєрідна і легка, спробуйте вдома зібрати планер, а там і політаєте, може. Це ж запускати його можна буде з пагорба проти вітру або розганяти на буксирі конем.
Чечет вдоволено осміхнувся: як все добре розуміє Микола Васильович. Однак, задум Григоріїв ішов значно далі, його новий апарат був не просто собі планером, а повітряно-паїрусним кораблем. Він почав розповідати. що величезна бітілаяна (подвійна) несуча поверхня апарата доповнюватиметься кількома вертикальними площинами: одні з них потрібні для керування кораблем, інші правитимуть за паруси; пілот через систему тросів так ставитиме ці вітрила, щоб використати зустрічну течію повітря... для підштовхування корабля вперед!
— А що ж, це ідея! —запалився Ребіков.— Цього домагаються давно, але ви, Григорію Гарасимовичу, найближче підступили до діла, то ж робіть!
Добрими приятелями розлучилися Чечет і Ребіков. Один мав працювати над новим апаратом, інший вирішив удосконалювати вже зроблений аероплан.
Кожна осінь у Петербурзі дощовита й похмура, бувають тумани і взимку. Але 1911 року грудень видався світлий і майже, тихий, навколо спокійно лежала пухнаста снігова постіль. Авіатори знову занепокоїлись, виїхали на аеродроми, спробували літати взимку.
Згадав про ЧУРа і Ребіков. Він теж подумав, що слід зробити кілька зимових літань, щоб знати, що саме переробляти в аероплані, аби він краще тримався не лише в тиху годину, а й на вітрі, на морозі.
На Комендантському аеродромі зібралися офіцери морського відомства—-там авіатори Лебедев, Раевський і Костін навчали їх авіаційній справі. Було людно й голосно. Поле весело сріблилося від снігу, ніби пересміюю-чись з людьми. «Чому ж о такій порі не політати?» —- промайнуло в думці конструктора, і він гукнув технікам:
— А давайте викотимо нашого орла!
Робітники охоче заспішили:
— Погріємося, а що ж!
І сірі розпластані крила ЧУРа вигулькнули з пащі ангару на сніг. Прогрівши мотор, Ребіков зрушив з місця і взяв розгін. Та ось, щойно аероплан одірвався од землі, як почав хилитися праворуч. «Перекидний момент! — різонула думка,— закріплена частина мотора прагне обертатися у бік, протилежний рухові вала з пропелером». Звичайно, цей «перекидний момент» діє завжди, коли у апарата один пропелер, і пілот на нього вводить «поправку» — рулями завчасно «вивертає» літак до лінії горизонту. Просто в ту мить Ребіков забувся, а потім, похопившись, занадто різко потягнув важеля, і аероплан нахилився на ліве крило; тимчасом машина, втративши швидкість, знову знизилась і крило черкнуло землю. Тріскотнява, гуркіт і скрегіт потонули у сніговому вихорі, що знявся навколо, а за якусь мить все й стихло. Приголомшений і присипаний снігом, Ребіков сидів у кабіні полеглого на лівий борт аероплана й почував, як у нього затерпли груди—його кинуло на дошку приладів.
Від ангарів бігли люди рятувати конструктора, а він, забачивши їх вже близько, випростався в кабіні й жартома заспокоїв:
— Маленька зупиночка — на зиму, щоб відновити, а разом і доробити аероплан.