ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет  "Літа орел" 
РАПОРТУЄ ПОРУЧИК ТРЕЩЕНКОВ

 

Відтоді як начальником Таврійського охоронного відділку призначено поручика Тре-щенкова, начальникові жандармського управління полковникові Загоскіну працювати стало легше. Полковник Загоскін тепер бачить потаємну роботу революціонерів не у вигляді окремих клаптів, якими були колишні рапорти. Трещенков — це очі полковника Загоскіна, які бачать все, що робиться у таврійському протиурядовому підпіллі. Коли рапортує Трещенков — тоді все видно. І сьогоднішній його рапорт був, як завжди, чіткий.

— Ваше високоблагородіє пане полковнику, дозвольте доповісти! — звертається поручик.

— Сідайте, поручику, доповідайте.

І вони сидЯть один проти одного, у синіх ошатних мундирах, рожевощокі і вгодовані.

— Картина потроху вимальовується, ваше високоблагородіє, здається, ми нащупали нитку, яка з'єднує соціал-демократів у північних повітах губернії з закордонною організацією «Искры». Навіть напевне знаємо шлях, яким підпільні соціал-демократи одержують друковану за кордоном «Искру».

— З чого це видно, поручику?

— А ось. Я вже доповідай, що потомстве-ний почесний громадянин псаломщик Преображенської церкви у Нікітському ботанічному саду Андрій Василів Грибовський, а також вихованці училища з означеного саду Мартиненко та Блоштейн звільнені і виселені поліцією за протиурядову агітацію і підбурювання до безладдя. Пан ротмістр Молчанов тоді ще не мав належних фактів, але тепер ми знаємо більше, і з Ялти надходять все нові, прямо-таки жахаючі вісті.

— Що ж це за вісті? Розказуйте докладніше,-— полковник Загоскін нетерпляче посмоктує свою люльку, його руді брови похмуро нависли над вицвілими очима.

— Ось що пише ротмістр Молчанов: «17 березня 1904 року директор імперського Нікітського ботанічного саду Дійсний статський радник Лагермарк повідомив, що поміж вихованцями садівничого училища готуються і в будь-яку мить можуть виникнути безладдя. Деякі вихованці мають зброю. Вісім учнів вже звільнені, але живуть там. Директор вимагає їх заарештувати і вивезти етапом, бо сам директор не наважується навіть оголосити про звільнення. Він також повідомив, ніби учні мають склад закордонних книжок у сторожці церковного будинку. Директор знову зазначає, що на вихованців особливо впливав звільнений тиждень тому з псаломщиків син диякона Андрій Василів Грибовський». Далі ротмістр Молчанов доповідає, що у церковного сторожа козака Зіно-вія Донця поліція відібрала два ящики, залишені Грибовським на переховування, а в них виявилося 136 примірників «Искры», 20 різних прокламацій, 8 номерів газети «Революционная Россия», 2 примірники «Листков жизни», «Заря», гектографні біографії різних державних злочинців, кілька рукописів злочинного і тенденційного змісту. Оскільки Грибовський тиждень тому виїхав у Мелітополь, ротмістр Молчанов запросив, щоб Гри-бовського розшукали, заарештували і доставили в Ялту для проведення дознания.

— І що ж? — ще раз скажено- потягнув з люльки полковник.

— А це вже з'ясовується з інших донесень, ваше високоблагородіє. Завважте, що цей Грибовський поїхав саме в Мелітополь. Чому? Щоб знайти там роботу? Ні. Серед вихованців означеного. училища дуже багато прихожих з північних повітів — Мелітопольського, Бердянського, Дніпровського. Де і Мартиненко, і Чечет, і Блоштейн, і багато інших, які відзначаються підозрілою поведінкою. Тож і не дивно, що їдучи звідси, вони можуть везти туди злочинну літературу, не дивно, що наші таємні агенти в Мелітополі знаходять «Искру», що злочинна мелітопольська організація, яка називає оебе «Искоркой», регулярно отримує соціал-демо-кратичні видання, що і в Бердянську, і в Токмаці, і в Оріхові, навіть на тамтешніх селах помічені протиурядові і підбурюваль-ницькі прокламації.

— Це ваше припущення, поручику, чи...— нетерпеливиться Загоскін.

— Так, але під цим припущенням є факти.

— Які ж?

— Саме в час перебування Грибовського в Мелітополі — у середині березня-—там пожвавилася протиурядова діяльність, знайдено злочинні листки, «Искру». Потім, 22 березня 1904 року, він з Мелітополя повернувся у Ялту і зупинився у мебльованих кімнатах у номері свого знайомого Петра Журавля, міщанина із Прилук. Як бачите, ваше благородіє, можливо, зв'язки між революціонерами через Ялту йдуть по багатьох губерніях.

— Ну, ну, далі! — підганяє Загоскін.— Чому ж не заарештували цього Грибов-ського?

— Заарештували, ваше благородіє,— задоволено продовжував Трещенков.— Заарештували і вчинили у номері трус, а з того й видно, що тут діє організація соціал-демократів, яка має своїх агентів, можливо, й серед жандармів.

— Що?! — гримнув полковник.

— Я лише доповідаю,— знітився Трещенков.— У Грибовського відібрані листи до брата і до священика церкви Нікітського ботанічного саду, а з тих листів видно, що Гри-бовському вже хтось повідомив про наступний арешт, а тому він просить брата, щоб він вислав Петрові Журавлеві 26 карбованців, які він, Грибовський, позичав. А в листі до священика він занепокоєний долею сторожа Донця і просить, щоб Донець всю провину звалив на нього, Грибовського.

— Заарештувати і того сторожа! — гаркнув Загоскін.

— Донця? Вже зроблено, ваше високобла-городіє! — слуговито доповідає Трещенков.

— Допитати їх!

— Допитували. І допитуємо.— Це Трещенков каже вже півголосом, бо підсудні нічого не визнають, хіба ото розповідають про те, що читали «злочинну літературу», а звідки отримали, куди возили, кому давали—хтозна: було в ящиках, вони й поставили під ліжком у Донця, а потім винесли на горище.

— Так звідки ж у Ялті «Искра»?—гримав Загоскін.— Може, скажете, ніби з Туреччини?

— Можливо, з Одеси,— висловив нове припущення Трещенков.

— З Одеси? Чому саме з Одеси?

— Бо пачка «Искры» була загорнута в «Одесский листок».

— Ага! вирячився Загоскін.— Тоді підготуйте про це шифровану телеграму в Одесу, а передусім — його превосходительству полковникові Зубатову в Петербург. До речі, треба ж йому доповісти, що ми вже знаємо про мелітопольську «Искорку», а разом і про заходи заспокоєння в тому училищі. Що ми можемо доповісти?

— РоТміїстр Молчанов вважає, ніби вихованці училища, поруч з вимогами політичними, тобто злочинними, ставлять і справедливі, на його думку, вимоги—поліпшити харчування, санітарний стан приміщення, де вони живуть, щоб миття влаштували раз не на три, а на два тижні, поліпшення викладання. Він, ротмістр Молчанов, вважає, що ці вимоги слід задовольнити.

Помовчавши, Трещенков додав:

— Ліберальна пропозиція і... підозріла.

— А ви, поручику, що б зробили? — Загоскін пильно вдивлявся в кам'яне обличчя підлеглого жандарма.

— Я? Перестріляв би, як собак. Як накажете?

Навіть у Загоскіна похолонуло всередині.

«Ого! Далеко піде, каналія!» — подумав він і наказав:

-— Виберіть щось середнє: декого з цих злидарів поліція, й справді, хай вижене, а інших заспокоїти треба. Досить з нас клопоту на заводах та залізницях, всюди бунти. Придушимо скрізь, але не скрізь треба поспішати.

— Так точно, ваше високоблагородіє! — гарикнув поручик, але в його голосі скрипнуло невдоволення.

«Далеко піде, каналія...» — заздрісно подумав Загоскін.

А 6 серпня 1905 року на підставі донесень начальника Таврійського губерніального жандармського управління, що їх готуватиме «каналія» Трещенков, інший жандармський полковник, начальник царської охранки Зу-батов, надішле в Крим таку шифровану телеграму: «З огляду на бажаність якнайшвидшого затримання Індліна поспішіть ліквідацією нагляду Мелітополі».

І вже через чотири дні серед ночі жандарми «ліквідують нагляд» в Мелітополі, тобто заарештують соціал-демократів і конфіскують у них «Искру», привезену сюди з Ні-кітського ботанічного саду, і дико допитуватимуть заарештованих, називаючи це «з'ясуванням обставин і зв'язків», і безпосередньо жандармському полковникові Зубатаву про все це доповідатиме слуговитий і жорстокий поручик Трещенков. Той Трещенков, який згодом розстрілюватиме робітників на Ленських золотих копальнях. Той Трещенков, який вимагав рішучих каральних дій проти учнів училища в Нікітському ботанічному саду, але не встиг свого зробити: цьогорічний випуск вже відбувся. Щоправда, не дуже урочисто випроводжав Лагермарк «своїх вихованців», а коли йому нагадали, що колись він сподівався залишити Григорія Чечета для роботи в себе, пан директор скривився, наче од кислиці:

— Хай іде туди, звідки прийшов — до своїх постолів.

Григорій Чечет не одержав рекомендуваль-ного призначення від пана Лагермарка, та це анітрохи не засмутило юнака. Бо, крім Лагермарка, ротмістра Молчанова, всіх отих дрібних верховодів, зустрічалися на Григо-рієвому шляху і Левко Мацієвич, і Андрій Грибовський, і Кость Мартиненко, і книжки Чернишевського та Плеханова, і «Искра». Завдяки їм Григорій Чечет добре бачив, куди йому йти і що йому робити.

І він рушив до своєї мети, яку бачив майже напевне.