ЖЗЛ Токмак Г.Г. Чечет  "Літа орел" 
 ШЛЯХ ЗНОВУ СИРІТСЬКИЙ

 

На Грицеву роботу в садку ні в садівників, ні в самої Гертруди Реймер нарікань не було, проте пані дивилася на нього з осторогою: на її думку, кожен охоче кинув би тяжку працю і пішов би отим надвірним, найближчим до панів робітником, а Чечетів Гриць не схотів. Гриць працює добре, але буває смутний. Ото хіба що до своєї вчительки часом піде. Чого він буває там, що їх зтоваришувало? — цього ніяк не могла второпати Гертруда Реймер. Нарешті зважилася спитати хлопця:

— Чого ти хотив то свій вчшителька?

— Чого? Свіжих книжок попросив читати.

— У мене феликий піпліотек, сахоть і чшитай,— з погордою сказала пані.

— Німецькі книжки? — діловито освідомився Гриць.

— Та, німетськи, і руськи, і французьки; сахоть, чшитай.

— Гаразд, пані...

Дід Сидір, з найприхильніших до Гриця садівників, також часом ходив брати книжки у пані. То були, здебільшого, рільничі та садівничі книги, декотрі з них Гриць трохи читав. Але ж там, серед книжок може бути й дещо інше?

Найближчої суботи хлопець пішов до панської господи. Гертруда Реймер ввела його до великої кімнати, уставленої різьбленими шафами і з круглим столиком під вікном.

— Це є книшки, це є каталок,— вона притулила синювату й зморшкувату долоню спочатку до крайньої шафи, потім — до скриньки з якимись жовтими картками. Потім поспитала:

— А ти читать які льупиш?

Що його сказати? Гриць завагався, потім поспитав:

— А можна — я сам пошукаю чогось?

— О, та, та! — Гертруда витріщилась на Гриця, а тоді витягла з шухляди величезний зошит, розгорнула його й, тицьнувши пальцем, сказала: — Тут саписат всяті книшки, тут.

— Добре,— буркнув Гриць, він вже передивлявся картки в каталозі, і це для нього була новина. Але, окрім назв книжок та їхніх авторів, там нічого не значилося, тому він все ж вирішив переглянути всі книжки, наявні у цій книгозбірні.

— Тут є не все,— ніби здогадуючись про його намір, застерегла Гертруда.— Пільше як півпіпліотека є там, на хоришче.

— На горищі? -— скинувся Гриць. Йому здалося, що саме там і лежать найцікавіші і найпотрібніші книжки.— А можна буде подивитися й там?

— Та, не тепер,— непевнилася Гертруда,— нехай колись.

— А пізніше можна буде? — не відставав Гриць, і ця його настирливість трохи налякала пані, бо звикла вона, що Гриць тримався подалі од двору і був неговіркий. Чого це він так перемінився? Вона все ще непевнилася, але пообіцяла:

— Мошна-

Книжки і справді здебільшого були німецькою мовою: ціла низка богослужбових (Гриць навіть не переглядав їх), далі були Шіллер, Гете, навіть Лев Толстой, таке розкішне лейпцігське видання. А решта — праці з садівництва, квітникарства, рільництва, здебільшого російською мовою. Все це гарні видання, з шкіряними корінцями й золотою набивкою. Було кілька журналів, серед них «Нива». Гриць записав до зошита кілька примірників «Нивы», вибрав кілька праць відомих садівників, а для Надії Степанівни взяв Гете німецькою мовою — грубу і чорну книжку з великим красивим написом (можливо, Надія Стопа ніша знає й німецьку? Воша так багато всього знає!).

Надія Степашина охоче взялася читати Гете, але сказала, що німецьку знає не дуже вільно. Що ж до «Фауста», нона иже читала в російському перекладі і вже знає, що то гарна річ, хоч для неї і не (всюди зрозуміла. Може, у Гертруди Реймер € «Фауст» і російською мовою? Чи не запитати у неї?

— Пані Реймер, може, у вас с «Фауст» російською мовою? — запитав одного разу Гриць.

—- «Фавст»?— обличчя пані здивовано видовжилося,— ви снасте Кгьоте? Як це є?

— Дещо чув про нього.

Мапуть, є там...—вона махнула рукою на почорнілу дощану стелю і Гриць зрозумів—на горищі.

Пані ще трохи поплямкала своїми масними губами і нарешті молила:

— Маєш сопі прафо там попачит і фзят чшитат цей... «Фавст». Піти там, у сіни на тратта.

Гриць, ледве подякувавши, заспішив туди. На горищі іспижок було вдвічі більше, ніж у кімнаті, і були вони цікавіші. Справді-таки, російське видання «Фауста» Гриць знайшов, але аж надвечір, доки ж до нього докопався, в окремий стос наскладав собі чимало іншого: тут були Чернишевський, Шелгунов, До-стоєвський, Лажечников, Данилевський, Станюкович... Бісові колоністи, з усіх кінців принюхуються до Росії! Все читають! Це вже помітив Гриць за кілька років роботи на маєтку Гертруди Гейме)).

Сидів Гриць над розгорнутим томиком Шелгунова, аж доки почув вициілий голос Гертруди:

— Те ти там ситиш? Йти вше унис, темно.

А коли спін спустився з оберемком книжок,

пані переглянула їх і віддала йому лише «Фауста», томики Лажечникова і «Сожженную Москву» Данилевського.

— д ці тотому не пери, чшитатимеш тут. Брать їх не мопша, мене путе лайат поліція.

Про те, що поліція може прискіпуватися за читання книжок, Гриць вже чув од Надії Степанівни, Але то були інші книжки, там не було творів Чернишевського і ПІелгунова. Що ж, він ходитиме у книгозбірню Гертруди Реймер і читатиме там, якщо вона не набридатиме своєю опікою, розмовами про господарство, лис туя шиям з паризькими квітникарками чи ще ЯКОЮСЬ морокою.