Токмак - Саенко ТвИЕС 
Токмак на Муравському шляху.

М.В. Гоголь

«Мертвые души».

Вузькорегiональнi дослiди з стародавнього минулого часто розцiнюються як „плiсняве краезнавство”, але з iншого боку, вони е бiльш чи менш вдалими спробами деталiзованого вивчення загальних процесiв „великои iсторiи” на територiально обмеженiй базi археологiчних та письмових джерел. Така cобi варiация на тему математичнои „теорiи малих виборок” може давати результати: наприклад, свого часу В.А. Городцов створив перiодизацию епохи бронзи саме опрацьовуючи матерiали своих розкопок на досить невеликiй територiи.

Та написання мiкрорегiональних „iсторiй” можливе тiльки як невiдривна частина загального контексту розвитку i лише на широкому фоні безмежних степiв вiд Дунаю до Монголiи можна шукати розуміння того, що саме відбувалося в перiод вiд неолiту до середньовiччя на шляхах вздовж прадавнiх річок Молочнi Води та Токмак. Наочним пiдтврдженям цього е iснування в далекiй Киргизiи мiста з тiею ж назвою .

На шляху врештi-решт було засновано поселення, яке разом з його сiльськогосподарською округою (район) е початковою точкою спостережень над етно-культурною iсторiею цiеи територiи та пошуку спiввiдношень автохтонностi та мiграцiй в рiзнi епохи.

Сама територія міста є цікавим об’єктом для археологічних досліджень. В ии межах було розташовано кiлька десяткiв курганiв, насипи близько 10 з них збереглися дотепер (головним чином на дiлянках кладовищ), напевно що iснувала низка поселень i стоянок вiд неолiту до середньовiччя, залишених нашими земляками з минулих епох.

Хоча офіційною датою заснування села Токмака є 1784 рік, скоріше за все, воно виникло не на пустому місці. Не виключено, що в подальшому тут будуть відкриті козацькі зимівники XVIII сторіччя або залишки ногайських аулів. Зустрічається вздовж Молочної і цегла часів Золотої Орди. Відомо, що вже Бату, наслидуючи китайськiй та перськiй практицi, влаштував на шляхах ямщицькі станції для заміни стомлених коней, розташовані на відстані 25-30 км [Егоров, 1990, с.45-46]. Це значить, що по степу вздовж доріг розміщувались будівлі зі стайнями та гостиницями і не виключено, що одна з таких станцій стояла на землі майбутнього Токмака або десь поруч.

Що стосуеться бильш давних часiв, то, як зазначалося, тут можуть бути знайденi поселення енеолiту та бронзового вiку. Експедицією Інституту археології поблизу міста виявлені сліди земляних укріплень, серед яких зiбранi уламки амфор римського часу. Припускають навить, що це можуть бути залишки табору римських легіонерів – найпівнічнішого пункту их присутностi в Надчорномор’ї (розвідки С.Ж. Пустовалова) .

Територія Токмака віднесена до ареалів історичних міст [Міста України, 2004, с.154] і згідно діючого законодавства про охорону археологічної та культурної спадщини перед любими будівельними роботами повинна проводитись археологічна шурфовка з метою виявлення залишків нашарувань минулих епох.

Експедиція Археологічної групи заклала шурф розміром 2х1м в дворі на розі вулиць Нансена та К. Лібкнехта. Стратиграфія розрізу показала, що ця ділянка входила в річкову пойму і неодноразово заливалася, коли Токмачка виходила з берегів. Добре видно сліди сильних повіней, котрі відбувалися час від часу з самого заснуваня міста і підтоплювали хати. Відомо, що 1789 р. сталась «страшна повінь», 1808 повінь знищила половину хат, 1876 р. вода затопила усі вулиці.

Окрім матеріалів ХІХ ст., знайдено фрагмент горщика XVII - XVIII століть, уламок середньовічної амфори та принесена повінню кераміка епохи ранньої бронзи (катакомбна культура).

На територiї нашого мiста поховано приблизно 287 померлих воїнiв за часив Кримськои вийни: 1854 року – 24 чоловiка, 1855 р. – 166 чоловiк, 1856 р. – 97 чоловiк [ДАЗО, Ф.246, оп.1, сп. 146, 148, 161]. Могили героїв оборони Севастополя (скорише за все „братськи”) в майбутньому можливо знайти завдяки нагляду над проведенням будiвельних робiт.

Треба зазначити, що за тi два военни роки пiвтора сторiчча назад, незважаючи на лихолiття та епiдемiи, населення виросло на 438 чол. В реальностi ця цифра була ще бiльшою, бо не врахована демографiя iудейського (еврейського), та протестанського (нiмецького) населення.

Для порівняння, 2003 року в Токмаку народилося 266 дітей, а померло 691 чоловік, шлюбів укладено 270, розлучень 186.

2004 року народилося 292, померло 674 чоловік, шлюбів 172, взято розлучень 161 [Мiста, 2005, с.172-177].

За цi два роки, навiть не враховуючи сильних емiграцiйних рухiв, населення зменшилося на 807 чол. тiльки за рахунок рiзницi мiж кiлькистю померлих та народжених.

З часом історична ситуація змінилася і відтинок Муравського шляху в Приазов’ї, якому Токмак завдячуе своим виникненням, втратив своє стратегічне значення. Здаеться, що це видбулося не в останню чергу стараннями впливових землевласникив Попових. Можливо, саме вони домоглися, щоб спрямували дорогу на Крим повз ихню Василивку (те видгалуження називалося Чорним шляхом), де й проходить тепер историчний нащадок Муравського шляху – трасса Москва-Симферополь.

Зараз ідея старовинного Муравського шляху при певному финансуваннi могла б прислугуватися для планів розвитку туризму на Токмаччини, зокрема сприяти розбудови вздовж нової перспективної дороги - «об’їздної» траси, що обминаючи Токмак веде до швидко пiднiмаючогося курортного Бердянську. Так прадавній шлях, що зараз е лише сильською дорогою, перетнувся з новітним напрямком на азовське узбережжя.

Саме на цьому перехресті двох рiзночасних дорiг можливе було б утворення в майбутньому торгівельних комплексів, місць відпочинку та харчування, а також культурних осередків – наприклад, музею історії Приазов’я, розрахованих на туристичний потік до Азовського моря.

Тобто при орієнтуванні мисцевои администрации на створення туристичної інфраструктури і відповідних інвестиціях принципово можливим був би розвиток міста вздовж Бердянської траси.