Токмак - Саенко ТвИЕС 
Археологічнi дослідження на території Токмацького району.

Iмператорська археологiчна комiсiя.

Вивчення старожитностей Токмаччини почалося з символічної події: 1892 року в містечко Большой Токмак прибув відомий росcійський вчений, спiвробiтник Iмператорської археологiчної комiсiї Микола Iванович Веселовський, щоб дообстежити поруйнований селянами курган. Наводимо звіт про його поїздку:

«Открытая ими в этом кургане гробница имела форму продолговатой ниши и оказалась совершенно пустой, очевидно потому, что была ограблена раньше. В задней стене гробницы они заметили небольшую дыру, которую стали расчищать и попали на другую гробницу, вырытую в форме ящика, со входом сверху. Здесь оказался скелет, в ногах которого стоял помятый бронзовый котелок. В этой же гробнице найдена статуэтка из алебастра или мелу, которую находчики разломали. Судя по рассказам, она изображала нагую фигуру. В этом же кургане откопали они еще одну гробницу и в ней нашли скелет, в головах которого находился горшок из черной глины, а на шее бусы. Кроме того, здесь встретились им черепки от горшка из красной глины.

Вторичные раскопки, проведенные г. Веселовским, подтвердили справедливость показаний. Расположение гробницы следующее: ход в сводчатую гробницу, впущенную в материк на 1 аршин, шел с востока. Входное отверстие в склепе было не велико; размеры склепа: от входа до задней стенки 1 аршин 13 вершков, длина 2 аршина 5 вершков, высота 1 аршин 7 вершков. Центровая могила имела длину 2 аршина, ширину 1 аршин и представляла форму ящика. Скелет, судя по словам одного из крестьян, находился в сидячем положении. Третья могила, в западной поле имела длину 3 арш., ширину 1 арш., глубину1½арш. Скелет лежал на спине, в вытянутом положении, головой на запад.

Рядом с этим курганом, сильно распаханным, г.Веселовский раскопал другой, несколько большего размера (1 ½ арш высотой), тоже значительно распаханный. Уже в самом начале работ видно было, что этот курган по внутреннему устройству отличался другим характером. В насыпи найдены глиняный горшок грубой работы, разбитый. Могила оказалась только одна, в центре, она имела форму ящика с небольшими заплечиками, на которые были положены деревянные бруски, как показывали сгнившие куски их. Скелет лежал в вытянутом положении, головой на северо-восток, при чем руки находились между колен. Кости красныя. У правого плеча оказался круглый плоский камень, необделанный, вершка 2 в диаметре. Пол гробницы был залит известкой. Могила обращена с северо-востока на юго-запад. Размеры ее: длина 2 арш. 7 вершков, ширина 1 аршин 7 вершков, глубина 2 арш. 2 вершка».

З цього опису можна зрозумити наступне:

Курган 1. Висота близько м. В грабiжницьких ямах, яких, здаеться, було кiлька, вдкрито три (а вiрогiднiше, два) поховання:

п.1 – катакомбне (?). Розташоване в центральнiй частинi насипу. Вхiдна яма прямокутна («могила 1» - ?), вхiд в камеру («могила 2») зi сходу. Скелет скорчений.

п. 2 – середньовичне (?). Розташоване в захiдний полi кургана. Скелет випростаний на спинi, головою на З. В головах горщик чорнои глини. Знайденi фрагменти сосуда червонои глини. Можливо, що до цього поховання вiдноситься казан. Розповидi селян про статуетку довiри не викликають, як i вся зiбрана вiд них iнформацiя.

Курган 2. Висота м. Розкопана, як завжди, центральна частина.

П. 1 – ямне, в центрi насипу (основне). Яма з заплiчиками, перекрита деревом. На днi бiлий тлiн. Скелет в скорченому станi , руки витягнутi мiж колiн. Окрашений червоною вохрою. Орiентацiя головою на пiвнiчний схiд. Бiля плеча плаский камiнь см в дiаметрi

В насипу знайдено лiпний сосуд зрубний (?).

Де конкретно знаходились ці кургани – достеменно не відомо. Веселовського вони мало зацiкавили, оскiльки мiстили поховання епохи бронзи та середьовиччя. Для його звiтiв типовими е записи на зразок «зустричаються скорчени та окрашенi кiстяки, завершую розкопки».

Н.И. Веселовський за свою [Мозолевский, Полин, 200].

Скiфська степова експедицiя ИИМК.

Більше ніж через півстоліття потому, з 1949 року в Запорiзькiй областi почала працювати Скiфська степова експедицiя Iнституту iсторiї матеральної культури на чолi з засновником сучасної московськои школи сiфознавства Борисом Николайовичем Граковим, який завдував тодi кафедрою археологiї МГУ. В розвiдках та розкопках приймали участь студенти Московського унверситету та молодi науковцi, чимало з яких уславились в майбутньому визначними дослiдженнями. В Приазов’ї починали свою дяльнiсть ще пiд час навчання такi корифеї, як академiк Валентин Васильович Сєдов – видатний славiст, академiк Валентин Лаврентьйович Янiн – широко вдомий, зокрема, вдкриттями в стародавньому Новгородi, Александр Александрович Формозов – дослiдник первсної культури та iсторiї археологiї. Разом з Б.Н. Граковим цi троє однокурсникiв 1949 року пройшли з розвiдками пiвденну частину Запорiзькои областi.

В Токмацькому районi з дiяльнiстю експедицi пов’язанi розкопки сьоми курганiв та поселення навколо пiвнiчно округи мiста (села Садове, Шевченки, Заможне), що проводились з 10 червня по 22 липня 1952 року (див. нижче). В цих роботах, виконаних загоном, який очолював вiдомий в майбутньому сарматознавець Констянтин Федорович Смирнов, приймали участь молодi вченi та студенти, iмена багатьох з яких уславленi зараз визначними науковими здобутками: метр скфологi Анна Iванiвна Мелюкова, А. Болотникова, Татьяна Михайлiвна Арсеньва – займалася питаннями антично iсторi, Вiктор Iванович Марковiн – спецiалiст з археологiї Кавказу, зараз директор Iнституту археологiї Россйської академiї наук, Марiя Николаївна Погребова – скiфолог, Герман Алексiйович Федоров-Давидов – знавець кочових культур та нумiзматики, Едуард Оскарович Берзiн - античник, Ольга Сергiйовна Гадзяцька, Елена Ефимiвна Кузьмiна – видомий спецiалiст з iсторi iраномовних кочовикiв. Сам Б.Н. Граков здiйснював загальне керiвництво, працюючи в цей час на Кам’янському городищi.

Молочанська експедиця (1951-1952 р.р.).

Масштабнi археологiчнi дослiдження на Токмаччинi розпочалися в зв’язку з планами будівництва великого водосховища на рiчковiй системi Молочнa-Чингул, його гребля повинна була перекрити Кам’яну Могилу та затопити досить великi площi. Проект в подальшому, на щастя, не був реалізований.

1950 року біля с. Заможне на землях колгоспу iм. Сталiна при риттi каналу та спорудженнi дамби була зруйнована частина кургану висотою 3 м. Спiвробiтник Запорізького музею В.Ф. Пєшанов [1956, с.85-89] провiв його розкопки. В дослiдженнi прийняв участь Б.М. Граков зi своми експедицiонерами, вони на прохання директора областного музею заїхали в Великий Токмак, рухаючись машиною пiд час розвiдок з Бердянська в Кам’янку.

Протягом 1951-52 років тут працювала Молочанська експедиція Інституту археології АН УССР (керівник Олексій Іванович Тереножкін – видатний науковець, який до вiйни займався археологiєю Середньої Азiї, а потiм питаннями бронзового вiку Лiсостепового Поднiпров’я, iсторiю кiмерiйцiв та скiфського перiоду. Вiн засновник укранської школи скiфознаства, дослiдник багатьох пам’яток археологiї, зокрема, вiдомого Мелiтопольського кургану).

Частина розкопок на цiй новобудовi, як вже згадувалось, проведена Скіфською степовою експедицію ИМК АН СССР.

Досліджувались кургани, які попадали в зону затоплення, вздовж лівого низького берега Чингулу-Молочної від с.Садового до с.Терпіння [Тереножкін, 1960]. В Токмацькому районі були виконані такі роботи:

біля с. Садове та с. Шевченко розкопані 2 кургани і поселення епохи бронзи;

біля с. Заможне - 4 кургани;

біля м. Великий Токмак - 1 курган [Смирнов, 1960].

Біля с. Долина - 1 курган [Фурманська, 1960].

1967 р. в с. Жовтневе В.Ф. Пшановим дообстежено місце випадкової знахідки часів раннього середньовіччя [Пешанов, Телегин, 1968].

Запорізька експедиція Інституту археології АН Украни.

З 1980 по 1985 роки за програмою влаштування на полях зрошувальних систем на територi району працювала Запорізька експедиція Інституту археології під керівництвом Валентина Васильовича Отрощенка – авторитетного дослiдника бронзового вiку та середньовiччя. В розкопках на Токмаччині приймали участь відомі зараз в свiтi вченi, а тодi молодi науковцi - Юрій Якович Рассамакін – фахiвець у вивченнi археологiї енеолiту, автор чисельних публiкацiй з питань широкого хронологiчного дiапазону; вiдомий скiфолог Юрiй Вiкторович Болтрик, Сергій Жанович Пустовалов – знавець катакомбної культури, Микола Володимирович Ковальов, знаменитий своїми розкопками багатьох найцiкавiших пам’яток, зокрема славнозвiсного Братолюбiвського кургану, фотограф Григорiй Иванович Лисенко та багато інших співробітників експедиції. Коли зустрічаєш їх у Києві, вони з ностальгією згадують Токмак зразка вісімдесятих років, з особливою ж теплотою - «Чебуречну» біля кінотеатру, обовязково поцікавившись: „А чи працює вона зараз?”.

Запорізькою експедицією 1980 р. розкопувались кургани біля с. Чорноземне та с.Таврія. В двох курганних групах навколо с.Таврія досліджені поховання пізньої бронзи [Салий, 1987, с.82-94]. Біля Чорноземного виявлено середньовичне святилище з унікальними скульптурками тварин і вершників [Сушко, 2004, с.102-107].

1981 року біля сел Жовтневе і Заможне розкопано 15 курганів, в яких виявлено 90 поховань різного часу. Кургани тягнулися по краю плато, на північ вздовж долини Чингулу. Найдавнішими були два енеолітичні поховання в овальних ямах з випростаними кістяками, покладеними головами на північний схід. Їх перекривали насипи ямної культури (13 поховань). Найбільше виявилось катакомбних поховань пізнього типу (24) - з круглими вхідними яами, овальними камерами і витягнутими кістяками. Зрубних поховань знайдено 15, з них два трупоспалення. Відкриті також два кімерійських, два сарматських поховання. Могил середньовічних кочовиків досліджено 18, серед них - широко відоме поховання половецького хана в Чингульському кургані (к. №5) у с. Заможного [Отрощенко, 1983, с.300-302].

Наступного 1982 року біля с. Виноградне розкопано три кургана (досліджено 73 поховання епохи енеоліту-бронзи). З них найдавніших випростаних з східною орієнтировкою – 8, ямних – 24. Переважали за кількістю катакомбні похованя – 31. Могил пізньої бронзи усього 2, одне з них – трупоспалення. В к.№1 простежені залишки середньовічного святилища. Найбільшим з розкопаних був курган №3 (висота 8 м, діаметр 100 м), який увійшов в науку під назвою Кінський Брід. В кургані відкрита грандіозна культова споруда катакомбного часу [Рассамакин, 1984, с.322].

Протягом польового сезону 1983 року поблизу с. Виноградне над поймою Чингулу розкопано 14 курганів. Найраннішим був курган з двома енеолітичними похованнями. Ямних поховань відкрито 18; 26 – катакомбної культури, більшисть з них відноситься до пізнього етапу. Досліджено курган зрубної культури висотою 4,5 м. Вперше в Токмацькому районі виявлені скіфські поховання (три), кілька поховань середньовічних кочовиків [Отрощенко, 1985, с.335-336].

1985 року року біля с. Заможне і Виноградне розкопано 14 курганів, витягнутих ланцюжком вздовж правого високого берега дельти рiчки Чингул, перед місцевісцю, де вона зливається з р. Токмачка, даючи початок р. Молочній. Загалом було відкрито 73 поховання. З них 18 ямних поховань (с. Виноградне), 22 пізнього етапу катакомбної культури, біля с. Заможне дослiджено три насипи зрубної культури, два впускні сарматські похованя, чотири - «пізніх кочовиків» [Отрощенко, Рассамакин, 1987, с.385-386].

1990 року проводились розвідки по берегам Куркулаку і Молочної. Отримані матеріали відносяться до часів пізньої бронзи та середньовіччя. Відмічено, що розорювання курганів приводить до їх швидкого нищення [Пустовалов, 1991, с.10-11].

1991 року на Молочній та її притоках відкриті пять поселень епохи пізньої бронзи, зафіксовані енеолітичні, сарматські, середньовічні матеріали. На лівому березі р.Молочної розкопані два кургани: біля с. Чапаївка і біля с. Виноградне (к. №36). Перший – сарматський, в другому виявлені похованя ямної, катакомбної, багатоваликової кераміки, зрубної культур [Рассамакин, Черных, 1993, с.104-106].

Археологічна група ТКМ.

З 1993 року в Токмаку розпочала свою роботу створена мною Археологічна група Токмацького краєзнавчого музею. Розкопки, які дали низку цікавих результатів, проводились в Василівському та Приморському районах. Було досліджено кілька скіфських та середньовчних курганів, половецьке святилище з «кам’яними бабами» - їх зараз можна побачити в експозиції Запорізького областного краєзнавчого музею. Вздовж берега Каховського водосховища обстежувались палеолітичні та мезолітичні стоянки, поселення доби бронзи, скіфські та давньоруські, часів Золотої Орди. Кілька сезонів розкопувалось широко відоме науковцям сабатинівське поселення на р. Обіточна, вдкрите 1949 р. експедицю Б.М. Гракова. В Токмацькому районі, на жаль, проводились лише розвідки; також встановлено 50 охоронних знаків на памятках археології.

В роботі експедиції приймали участь Виталий Миколайович Андрєєв, Сергий Григорович Дзюба, Ігор Дудка, Андрий Iвко, Сергий Iвко, Сергий Олександрович Купрій, Сергий Шамрай та багато інших товаришів - ми щиро їм вдячні.

Кілька сезонів під керівництвом Олександра Андрійовича Кригіна, який чимало зробив для експедиції, на розкопках працювали студенти Токмацького технічного ліцею. Ми також вважаємо за приємний обов’язок засвiдчити свою вдячнiсть за постійну допомогу директору цього учбового закладу В.В. Морозкіну.

Археологiчнi матерiали надавали для вивчення кразнавцi В.А. Бусел та О.А. Конюхов.

Підтримували наші починання співробітники археологічної лабораторії ЗДУ – керівник Генадiй Миколайович Тощев, Запорзького областного кразнавчого музею – директор Георгй Iванович Шаповалов, та Запорізької обласної інспекції з охорони памяток історії та культури, яку очолює Людмила Юрвна Калмукіді.

Особливо вдячий Ігорю Вікторовичу Котелевському та Федору Корнійовичу Овчиннікову, які весь час допомагали в проведенні експедиційних робіт.

Багато років збереженням пам’яток археології піклувалася завідуюча районним відділом культури Вiра Iванiвна Пругло: проводились заходи по виведенню земель, де знаходяться пам’ятки археології, з землекористування, до правоохоронних органів передавалися матеріали про спроби пограбування курганів.

На території Токмацького району відомо близько пятисот курганів – пам’яток археології, які є кладовищами і святилищами прадавніх народів. Найбільший з них, що мав висоту 9 метрів, знаходиться на території м. Молочанська. Кілька десятів насипів мають висоту 3-5 метрів, більшість же зараз не вищі за 1 м. В давнину кількість курганів на землях району досягала кількох тисяч. Більшість насипів зникли за останні 150 років – з середини ХІХ століття почалося розорюваня степів, раніше ж степи використовувались як пасовиська.

Висота незадернованих курганів зменшується щорічно, з кожним новим розорюванням, бо зрізаний ножем плуга грунт змивається дощовими водами. Кургани, власне кажучи, не насипалися «шапками», як це малюють народні перекази, а складалися з приток дьорну чи глиняних вальків, які заготовляли в поймах річок і потім звозили до міста будівництва усипальниці. Насипний грунт взагалі не втримався б в насипах з стрімкими схилами і висотою до 20 метрів. Деякі насипи будувалися за досить складним планом.

Практично всі відомі кургани, що знаходяться на землях фермерських господарств, виведені з землекористування і їх розорювання є протизаконним. При оранци знищуються поховання, які були впущені в насипи, тим самим втрачається цилий пласт ціннои історичнои інформаціи.

Також на території Токмацького району вiдоми спроби пограбування курганів. Зазначимо, що нічого цінного зустріти там практично неможливо. Знахідки археологами якихось коштовностей є випадковістю і відбувалося раз на десятиліття при значних масштабах польових досліджень, коли працювали сотні археологічних експедицій по всій Україні. Але надмір вільного часу та сил, підігріті байками про «скарби» змушують жителів копати на курганах величезні ями. По фактам таких порушень закону відкрито кілька карних справ.

Нагадаємо, що чинним законодавством передбачена відповідальність за руйнування пам’яток археології.

ЗУ «Про охорону археологічної спадщини».

«Стаття 22. Юридичні і фізичні особи, дії або бездіяльність яких завдали шкоди археологічній спадщині, несуть відповідальність відповідно до законодавства України».

ЗУ «Кримінальний кодекс України».

«Стаття 298. Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці.

1. Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо пам'яток національного значення, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років».

Треба зазначити, що узагальнюючих праць з найдавнышо iсторi Токмацького району немае, окрiм короткого нарису в виданнi «Запорiзька область» [1981, с. 9-14] з серi «Iсторiя мiст i сел УРСР», авторами якого е В.Ф. Пешанов, та З.Х. Попандопуло.

У вишукано виданному двотомнику «Запорiзька область: Енциклопедичний довдник.» [2004] цикава и змiстовна iсторична частина написана Л.I.Архiповою, О.I.Красюком та Г.I.Шаповаловим.

Icторiя археологiчних дослiджень в Запорiзькiй областi, зокрема и в нашому районi, вiдображена в cпецiальнiй роботi [Тощев, Ельников, Дровосекова, 2003], там же приведена бiблiографiя.

Археологiчнi екскурси є в кразнавчому нарисi журналiста М.В. Гомона [2002, с. 11-19], достовiрнiстю вiдрзняються статтi на iсторичну тематику токмацьких журналстiв В.Голода, В.I. Попова та Г.А. Сенкевича, якi мають належну iсторичну освiту.

Найдокладнiше археологiчнi дослiдження на Токмаччинi змальованi в чудово илюстрований книзi «Вiщий степ» К.I. Сушко [2004] - вин був добре знайомий з експедицiйним середовищем, працюючи в Запоризький експедиции.

Стосовно публикаций в пресi чисельних замiток з археологiи треба зазначити, що деяким газетярам взагалi притаманно iнодi дещо перебльшувати та прикрашати реалi археологiчних вiдкриттiв в пошуках роздутих «сенсаций». Коли вони пишуть, що при розкопках «знайшли бульше трьох тисяч золотих прикрас», то на практицi це можуть бути маленькi бляшки з тонко фольги, якi лежать на денцi пiвлiтрово банки.

Читаючи пресу, знаходимо, наприклад, хтивий опис поховання хана з Чингульського кургану, повного «чистого» золота: «Когда саркофаг был открыт, ученых ослепил блеск золототканого кафтана с изображением святых, шелковые пояса с серебряными с позолотой» чимось там. Насправдi саркофаг зберiгся скорiше за все у виглядi уламкiв трухлявих дощечок, з якими морочились пiвдня, заливаючи розчином консерванта, бо вони висихаючи розсипалися на труху, а каптани були спiкшимся крихким i темним шматтям, не спроможним заслiпити навить крота, не те що вчених.

В нарисi В.I. Медведського [2005, с. 4-32] археологiчна частина, на жаль, вкрай безграмотна и дуже поверхова. Якби помилки, що в нiй мiстяться, допускав студент iсторичного факультету, то дав би викладачам чимало приводiв для веселощiв, а потим ходив складати iспити з археологiї та iсторiї стародавнього свiту до нових вiникiв. Не зупиняючись на чисельних нiсенiтницях, хочеться, зокрема, порадити автору не писати iмена стародавнiх iсторикiв в скороченiй формi, а використовувати загальноприйняту: «Уважний аналiз творiв вiдомих iсторикiв минулого К. Птолемея, П. Панiйського, П. Кесарiйського» про щось там свiдчить, хоча згаданий автор напевно i в очi нiколи не бачив їхнiх праць. Бильшисть з цих имен утворювались за принципом «Прокопiй з мiста Кесарiї» i за аналогiєю «Медведському з Токмака» довелося б в такому разi пiдписувати свою книжечку десь на зразок «М. Токмацький».

З найбiльш доступних для широкого загалу видань з регiональної археологiї залишається фахово написаний, хоча и орiєнтований на шкiльний вiк пiдручник «Iсторiя рiдного краю» за 7 клас [Тощев, Дровосєкова, Андрух, єльников, 2002; 2005]. Пропонувалося створити подiбний посiбник з мiсцевої iсторiї для шкiл Токмаччини. Але вiдгуку в районному вiддлi освiти це починання не знайшло, хоча поява такого видання сприяла б поглибленому вивченню знайомого безпосередньо, справдi рiдного краю.

Зазначимо, що найдавнiше минуле Токмаччини дослiджене нерiвномiрно – як хронологiчно, так i територiально. Практично невiдомi пам’ятки кам’яного часу, скiфiв, татарськi та козацькi старожитностi. Також вiдносно небагато вiдкрито й сарматських поховань. Лише для вивчення доби енеолиiту-бронзи та середньовiччя створена широка джерельна база (головним чином роботами Запорiзькои експедицiи Iнституту археологi НАН Украини).

Хочеться також згадати краезнавчу дiяльнiсть Любовi Якiвни Таран. За останi роки в Токмаку здiйснилися, чотири починання з iсторичних дослiджень: це розкопки палеонтологiчного вiдкладення бiля с. Садове; вивчення мiсцевого минулого пiд час Кримськои вiйни; прийняття мiськ-районнои програми, пов’язанои з Муравським шляхом та заснуванням на ньому нашого мiста; i проведення з iнiцiативи О.Д. Лiнчука на базi Пiвденноукраинського iнституту бiзнесу наукових конференцiй, присвячених пам’ятi нашого земляка генерал-хорунжого Украинськои ... армiи .. Марка Даниловича Безручка. З цього перелiка першi три вiдбулися завдяки iдеям, наполегливостi та енергiи Л.Я. Таран.