Токмак Саенко ТвИЕС - Колонизация края
Вы здесь: ГлавнаяПредысторияИстория Токмака - СаенкоТокмак Саенко ТвИЕС - Колонизация края

Токмак - Саенко ТвИЕС 
Колонiзацiя краю.

Гоголь про дороги

 

А.Т. Твардовский в свой раннiй поемi «Страна Муравия», змiст якои полягае в тому, що в 1920-х роках россiйський селянин вирушив свiт за очi шукати країну, «де немае колективзацiї та индустрiалiзацiї», писав:

Ведет дорога длинная

Туда, где быть должна

Муравия, старинная

Муравская страна.

Автор так пояснював назву цiеї омрiяної країни: «Воно запозичено з селянської мiфологiї i означае скорiше за все таку собi конкретизацiю вiковiчної мужицької мрiї, фантазiї та легендарних чуток про «вольнi землi», про благодатнi далекi краї, де течуть молочнi рiки в кисiльних берегах...» [Твардовский, 1981, с. 657].

Назва «країни Муравiї» неодмiнно повинна була перегукуватись з одним з найголовниших шляхiв – Муравським. Не можна також виключати, що фольклорний образ «молочних рiк» виник десь в XVI-XVIII столiттях безпосередньо пiд впливом розповiдей про рiчку Сутень-Молочнi Води, i ця назва вторинно стала тлумачитись як «благодатний край».

Важко сказати, чи iснувала якась спадковiсть (пряма чи у виглядi забувань-нагадувань через iнформацiю спiльного культурного простору) в назвах раннiх територiй розселення слов’янства в Подунав’ї i головного тракту на пiвдень i захiд, але механзiм походженя iменi слов’янської прабатькiвщини Моравiї, Муравського шляху та фольклорної країни Муравiї тотожний i пов’язаний з iдеалом зеленого трав’янистого степового ландшафту.

Якщо шукати його первинних витокiв, то вони сягають ще свiтосприйняття народiв iндоевропейської спiльноти, якi реконструюються через мову i мiфологiю, коли степовi кочовики уявляли iдеальний потойбiчний свiт у виглядi бeзмежних зелених лук, на яких пасуться душi жертовних тварин.

 

Треба зазначити, що вираз „дике поле” спочатку означав лише непаханi землi i нi в якому разi не вiдсутнiсть життя в iнших господарських формах (кочового скотарства та потiм хуторiв-зимiвникiв прото-фермерського типу), а пiзнiше був перетворений на страхiтливий образ i став використовуватись з пропагандистськими цiлями для виправдання захоплення нiбито пустих земель, якi взагалi тiльки були до цього в якомусь «тимчасовому користуваннi».

Ногайцы

 

Приазов’я почало швидко колонізуватися, проводилось це шляхом роздачi земель магнатам та меншим землевласникам за „Планом” 1764 р.

Щоб підірвати економіку Кримського ханства, Россія 1778 р. переселила в Схiдне Приазов’я більше 30 тис. християнського населення півострова, головним чином греків і армян. Вони заснували мiста Марiуполь...

Пiсля присоед. територiи Кримського ханства 1883 р. (земель на пiвдень i захiд вiд фортець Новои Днiпровськои лiнiи) оперативно почали засновуватись поселення в днiпро-азовському регiонi: Орехов, Мелiтополь, Бердянск, Василiвка.

Переважну бiльшiсть переселенцiв становило українське населення, воно рухалось з Правобережної України, Полтавщини та Чернiгiвщини.

 

В цьому процесі заселення спустошеного росiйськими вiйськами краю і було1784 року засновано село Большой Токмак. На плані Токмака, виконаному між 1897 і 1801 роками, видно, що поселення було розташоване в річковій поймі і доходило беспосередньо до узвишшя, що обмежувало долину (край тераси проходить вздовж вул. Совєтської). На надпойменій терасі позначено кілька курганів та вітряків. Саме тут, по плато вздовж пойми річки Токмачки та по краю самои пойми повинен був проходити Муравський шлях, якому наше місто зобовязане своїм виникненням.

Історик Я.П. Новицький (1911, с.31) передав розповідь старої жінки про існування великого шляху з правого берега Дніпра (через Кічкаський перевиз або через брид, що проходив в південній плавневій частині острова Хорциця) та ишов повз Олександрівську фортецю на Токмак: „.............................................

Цей почтовий тракт Большой Токмак – Олександрiвськ, про який була згадка, влаштовано 1798 р., але напевно, що по iснуючому вже шляху. На його перехресті з Муравським шляхом, скорiше за все, і було засновано майбутнє місто. Укази про колонiзацiю земель iнколи так i формулювалися – „про заселення дорог”.

Шлях представляв собою скорiше за все цiлий пучок дорoг, яки проходили на вiдстанi вiд кiлькох десяткiв чи сотень метрiв до кiлькох кiлометрiв одна вiд однои, вони зходилися, перетиналися и знов розбiгалися.

Можна бачити, що об’еднуючим стрижнем миста э вулиця Володарськa - як полюбляють запевняти громадяни Токмака, найдовша в Европi. Нема нiякого сумнiву, що саме там i пролягала одна з гiлок Муравського шляху, i вздовж неи виникала забудова. Вiд схiднои околицi Большого Токмака дорога вела в Кирилiвську фортецю Новои Днiпровськои лiнiи (зараз с.Семенiвка Пологiвського району) i далi на пiвнiч та схiд.

Населений пункт двісті років тому мав планування, яке в цілому збереглося і дотепер. Село Большой Токмак на початку ХІХ столітя існувало в рамках ліній сучасних вулиць Гоголя-Совєтська-Мостова-Привольна та річкою. На лівому березі Токмачки ніяких будівель не позначено. Але за межами офіційного плана повинні були бути окремі хутори, засновані ще в першій половині XVIII ст. або й раніше, тобто є реальна перспектива подовжити в минуле історію Токмака .

 

Нiмецькi колонi.

Манiфест про заклик iноземцiв селитися в нових росciйських землях виданий 1785 р., пiсля чого нiмецькi и голандськi протестанти основують колонiъ на Хортицi та Молочних Водах, а з початку XIX ст. - по Приазов’ю.

Нимецьки колонии, Болгарськи ???

 

На початку XIX cт. Токмак поволi жив та розбудовувався, знаходячись на далекiй периферiи европейських подiй. Але Наполеон розглядав варiант вторгнення в Россiю через пiвденний напрямок i Надчорномор'я могло стати ареною бойових дiй.

1818 року через Орiхiв до Криму произдив iмператор Александр I. Пiд час другои подорожi, 1825 р. вiн рухаючись берегами рiчки Курошани, відвідав 21-22 жовтня нiмецьки колонії Рітенау (нинi Козолугiвка Токмацького району) і Арлау.

Характернi постатi суспильства наступних килькох десятилить змальовани М.В. Гоголем в „Ревизори” та „Мертвих душах”. Ци два сюжети подарував йому А.С. Пушкин , знайшовши их пид час перебування в Таврийському краи. Подибний випадок з самозванним ревизором миг трапитись и в тогочасному Токмаку, а традицийний сценарий зустричей перевиряючих комисий в загальних рисах не зминився и дотепер.

Напевне, заижджали до Токмака и прототипи Чичикова, щоб купити папери на „мертви души” та фиктивно „прописати” их на навколишних землях. Треба гадати, що така „схема” була тоди досить поширеною. Для цього скуповувались документи на померлих селян, яки за попередним переписом населення ще рахувались як живи. За умови ж переселення помищиком протягом трьох рокив в таврийський край певнои кiлькостi своих крiпакiв держава безкоштовно давала йому для цього до 15 тис. десятин земли (яки потим можна було продати).

 

Петро Савич Єфименко.

Приемно зазначити, шо Токмак є батьківщиною відомого історика Петра Савича Єфименка – одного з видатних громадян в історії міста, який за колом своїх наукових інтересів займався вивченням етнографії, фольклору, роботами в галузі економічної географії, а також бібліографії. Зокрема, свого часу біографічна довідка про нього була вміщена до енциклопедії Брокгауза-Єфрона [1894, с.691].

Нам пощастило знайти архівні записи про число народження П.С. Єфименка, і оскільки цей документ не друкувався, а в біографічних публікаціях точна дата відсутня [СИЭ, с.515; БСЭ, с.108; Гуменюк, с.27; Енциклопедiя, с.58], наводимо його повністю [ДАЗО, ф.246, оп.1, сп.33, с.17]:

 

Книга данная из Екатеринославской Духовной Концистории, Уездного Города Орехова в Соборную Покровскую Церковь, причту, для Записки родившихся, Браком Сочетавшихся и Умерших. На 1835-й Год.

 

Часть Первая. О родившихся.

За Сентябрь.

У кого кто родился.

67. Второго числа У коллежского Секретаря Савы Емельянова Ефименка и законной Жены Его Евдокии Ивановой родился сын Петр.

Молитвование имя нарек и крещение Совершил Священник Павел Евплавь Стелицкий.

Число крещения – 3.

Кто были восприемники.

Предводитель дворянства полковник Павел Власов Антунович, и ..... советника Ивана Корш... Жена Анна Андреева дочь. Свидетельство выдано 23 июня 1847. Выписан №4574-й.

 

Таким чином, встановлюється, що П.С. Єфименко народився 2 вересня 1835 р., а хрестили його не в Токмаку, який мав тоді статус села, а в центрі Мелітопольського повіту Таврійської губернії - Оріхові.

Батьки Петра походять з селян Большого Токмака: «местного крестьянского происхождения». Сава Омелянович по рекрутському набору попав у солдати (добровільно пішов замість брата), проявив хоробрість в кампанії 1812 р., під Бородіном дістав кульове поранення, приймав участь в захопленні Парижу. В казармі він навчився грамоті, що дало йому можливість повернувшись в рідні краї після відставки, служити писарем, а пізніше отримати посаду станового пристава у Ногайську (сучасному Приморську). Відзначився наполегливою боротьбою з розбійниками та самосудами сектантів [IР НБВ, ф.1, №302, с.1].

Петро народився на одному з хуторів Токмака, дитинство провів під Мелітополем в садибі, яку на той час придбав батько, в спілкуванні з українськими підлітками-пастухами. Семи років його відвезли в сільську школу Большого Токмака, яку Петро відвідував, треба гадати, до 1847 року, коли було виписано свідоцтво про народження, що, певно, знадобилося для продовження навчання .

Схiдна (Кримська) вiйна 1853-1856 р.р.

Знову Токмаччина потрапила в вихор великои полiтики Росiйськои iмперiи з причини черговои схiднои вiйськовои кампанiи. Пiд час Кримської вiйни на землю Токмака лилася кров поранених бiйцiв, 1854-1856 р.р. їх вивозили все тим же стародавнiм Муравським шляхoм. Обози йшли через Перекоп, потiм лiвим берегом Молочної, повз нiмецьку колонiю Гальбштадт в Большой Токмак и далi повертали на Александрiвськ та Екатеринослав.

З поширенням бойових дiй на узбережжя Азовського моря в Орєхов було евакуйоване керченське градоначальство, в Большой Токмак – бердянський повітовий суд та міську ратушу.

На початку листопада 1854 р., вже з самого початку евакуацiи поранених i хворих з Сiмферополя, були вiдправленi в Молочанськi колонiи 1520 чоловiк [Маркевич, 1994, с. 74-75].

В Токмаку був влаштований шпиталь на 450 мiсць [Маркевич, 1994, с.49]. Зберiгся вiдгомон уснои народнои традиціи про його існування на території містечка. За переказами, шпиталь був розташований десь в районі вiд центрального ринку до сучасної школи №2, музичної школи та будинку друкарні [Таран, 2004].

Зауважимо, що інтерес до історії Токмаччини за часів Кримської війни багато в чому був активований завдяки громадській діяльності та історичним розвідкам Любові Яківни [Таран, 2005, с.7; ]. Їй же належить і ідея спорудити пам’ятник загиблим воїнам, похованим в місті. Iмена цих захисникiв Севастополя відомі – ретельно вибрані нами з архівних джерел.

Пiсля героичних, але невдалих за результатами бойових дiй i викликаного цими подiями самогубства Нiколая I, в Россiйськiй iмперiи за царювання Александра II почали проводитись полiтичнi та економiчнi реформи. Вони були пов’язани насамперед з землеволодiнням та лiквидацiею крiпацтва. Тодi ж, 1861 року, cело Большой Токмак отримало статус мiстечка.

Цкавим джерелом з истории заселення пвденноукранських степив можна вважати роман письменника Г.П. Данилевського «Беглые в Малороссии» (1862), де в жанр «художньо етнограф» описуються подии кинця 1850-х рокв, писля закинчення вийни. Автор в цей час протягом трьох мисяцив знаходився в Поднипров-Приазов у видрядженни з метою вивчення мисцевого побуту и опису територии .

Вход / Регистрация

Сейчас на сайте

Никого