Токмак - Саенко ТвИЕС 
Запорожське козацтво.

Сам феномен козацтва як політична, соціальна, економічна, воєнна організація і взагалі як стиль життя, значною мірою був характерним для кочовиків та започатковувався безпосередньо ними або пiд хнiм сильним впливом.

На межі земель з осілим населенням та кочовим степом протягом довгого часу збиралися групи номадів, які зазнали поразки в боротьбі за кочів’я та шукали союзу з слов’янами. З руських літописів відомо, що спочатку це були берендеї – болгарське племя, потім чорні клобуки і торки, а також бродники на Дону, в ватагах яких вже переважали слов’яни.

Життєва наближеність до степу, де з часів раннього середньовиччя володарювали тюркомовні народи, але постійно проживали й слов’яни та іраномовні нащадки сарматів, надала Запорозькому козацтву характерного степового колориту своїх тюркських то кунаків-союзників, то смертельних ворогів.

Але незважаючи на тюркський вплив, українське козацтво виникло під проводом слов’янської культури, його мови та православної віри. Панування слов’янського етносу та християнства в військових об’єднаннях, що зявилися в Східній Європі на межі «степового кордону» не обмежувалось лише українським козацтвом.

Українське козацтво починає формуватися в темних глибинах ХV сторіччя на периферії великої татарської смути, що відбувалася в степу.

В ХVІІ-XVIII ст. запорожські козаки-товариші великими ватагами промишляли на Молочних Водах та на Берді, вивозили возами здобуті рибу та дичину. 1692 року, наприклад, їх загін налічував більше ніж півтори тисячі чоловік [Костомаров, 1992, с.67-68, 71].

Німецький історик Тунманн [1991, с.45] писав, що в XVIII ст. у Подніпров’ї і Приазов’ї жили татари і з ними одночасно небагато козаків.

Козацькі сім’ї, які традиційно селилися окремими хуторами, були серед перших поселенців села Великий Токмак, про що збереглися перекази місцевих родин.