Токмак - Саенко ТвИЕС - Российская империя
Вы здесь: ГлавнаяПредысторияИстория Токмака - СаенкоТокмак - Саенко ТвИЕС - Российская империя

Токмак - Саенко ТвИЕС 
Завоювання Надчорномор’я Россійською імперією.

 

В усьому свiтi XVII та XVIII сторiччя проходили пiд гаслом колонiзацii та характеризуються як епоха „науки, просвiти i экспансiї”. В цьому планi Россiю на пiвднi цiкавили новi землi та вихiд до Чорного i Середземного морiв.

Россия, яка почала .... в (Енгельс)

Своїй iсторiї росciяни спромглися надати незалежний характер з XVI сторiччя (в той час, як Украина, незважаючи на багатотисячолiтне минуле свого народу, тiльки намагаеться розпочати самостiйний шлях в iсторiї).

Задовго до цього, в IX та X ст. землi майбутньої «Великой Руси» були заселенi розпорошеними серед лiсових фiно-угорських племен нечисельними слов’янами, якi поступово мiгрували з пiвдня i заходу. «Север и Поволжье этнически были не чисто русскими землями… Кто знает, кого там жило больше – русских или пермяков, удмуртов или мари, чувашей или мордвы.» [Зимин, 1991, с.200]. В Нижньому Новгородi вони до середини XV ст. займалися головним чином работоргiвлею, продаючи схiдним купцям полонених «iнородцiв».

Злет Московiї зумовлений не в останню чергу золотоординським впливом, коли значна кiлькiсть активного населення з Орди переселялася в Москву. З другого боку, це не могло не сприяти налагoдженню зв’язкiв з нею. Завдяки цьому були задавленi iншi князiвства, насамперед Влaдимирське i Тверське та Новгородська республiка.

Московський князь Iван Калита 1332 р. виторгував собi в Ордi титул «Великого князя Влaдимирського» - Влaдимир (на Клязьмi) був тодi головною столицею.

Десь бiля 1300 р. митрополит Максим пiсля однoго з татарських погромiв перебрався з Киева у Владимир. По його смерти констянтинопольський патриарх призначае митрополитом Петра, родом з Волини. Вiн також переихав до Влaдимира, але часто жив в Москвi, де й похований. Його наступник грек Феогност вже постiйно живе в Москвi, куди переноситься й центр метрополiи.

Iншим суперником Москви виступала Тверь. ї князь Александр завдяки пiдлим iнтригам Калити був викликаний в Орду i страчений, оскiльки бажав незалежностi як вiд ординцiв, так i вiд Москви. Калита грабував населення податками для Орди, не забуваючи, втiм, i про себе. З цього часу «велике княжування Влaдимирське» отримували головним чином московськi князi.

Пiсля повернення з полону великого князя Васiлiя II з ним «явилось много ордынских князьков, которых надо было содержать» [История СССР, 1966. – Т. , с. 101]. Пiд цим впливом проходив процес етноутворення - багато знаних россiйських родiв в свох витоках тюркського походження. Татаринами були нaвiть великi князi всєя Русi - не тiльки номинальний, Симеон Бекбулатович при Iвановi Грозном, а й Годунов мав золотоординське походження, його предки хрестилися в XIV cт. i перебралися до Москви [Костомаров]. Пушкин писав про нього:.

Москву не дарма перетинае навпiл центральна вулиця пiд назвою Большая Ординка.

 

Цікавим є те, що етнонім русский є не підметом, а прикметником – це унікальне виключеня з норм утворення назв народів і попервах могло означати в мові скоріше за все, „руський пiдданий” - мордвин, чуваш або татарин, віддзеркалюючи реалії полiтичних та етнічних процесів.

Звертае на себе увагу, що й пiзнiший етнонім росcияне не е початковою назвою народу, а утворений від назви держави (Россiя – россiянин) - філологами відмічалася його вторинність.

Сам же ойконім Россія почав застосовуватись в Московії лише з XV сторіччя значною мірою як досить нове в використаннi слово, i уявлення про первинний скандинаво-слов’янський народ русів (росів) з Подніпров’я та пiвнiчного Помор’я в масовій свідомості були вже досить розмитими.

Віддаленість назви Россія від попереднього Русь полягає і в тому, що наголос тут падає не на корінь слова, а на закінчення – це також виключення з норм, за якими складаються назви країн в росciйськiй мовi i видає його запозичений характер. На поширення в Московi слова Росcія з наголосом на останній слог справила вплив насамперед візантійська традиція, де використовувалась як коренева огласовка о, так і варіант з огласовкою і [Бибикова, 1991, с.295].

Термін Роccія для позначення території південнослов’янської держави, що відповідає літописним найменуванням „Русь” та „Руська земля” вперше зустрічається в візантійській літературі в Х ст. в творі Константина „Про церемонії”. В південнословянських текстах він використовується для позначення держави лише з 1387 р., а в московській Роcсії – з другої половини XV сторіччя. Форма з двома с (Россія) в грецьких памятках зустрічається в XІV ст., а в московських джерелах - з XVІ ст. [Соловьев А.В., 1957].

Зазначимо, що назви „Велика Росiя” та „Мала Росiя” виникли взагалi не як етно-полiтичнi позначки i не мали звичного зараз емоцiйного забарвлення. Це церковно-адмiнiстративнi термiни, прийнятi в Константинополi в XIV ст. Малоросiя е перекладом „Micro Rosia” и означала за iснуючою iсторичною традицiею iзначальну, споконвiчну прабатькiвську землю, метрополiю. «... обозначения стран и народов с компонентом Великий, Великая, напр. Великая Греция , Великобритания , Великороссия, всегда относятся к области вторичной колонизации, а не к метрополии и никакого оценочного величия не подразумевают.» [Трубачев, 2003, с. 4].

Звичайно, iсторичний спадок попередньои епохи так звано «кивсько» Русi належить в певний мiрi и украинський, и росiйськiй, i бiлоруський культурам. Але саме на фальшиво трактованiй основi в XIX-XX ст. сфабрикований в масовiй свiдомостi фантом про «великий» росiйський народ i «малий» укранський, та теорiя «старшого брата». Саме так Руська земля (сучасна Украина) тимчасово була збулася свого iсторичного первородства – навiть не за бiблiйне «хльобово» з cочевицi.

В XV ст. в Московiи поширенi такi полiтичнi реалi: «В клане Калиты все были братьями, но брат брату рознь. Глава клана – великий князь считался «старейшим братом», остальные – «молодшими». «Молодшие братья» скорее напоминали вассалов, чем родичей… Позиции в уделах у большинства «братьев» не были прочными.» [Зимин, 1991, с.206].

Василь Яременко [1990, с. 485] порiвнюэ концепцю Великоросiи з ситуацiею, коли б Румунiя (ии назва виникла вид «Риму») cтала називатися «Великим Римом», а сам Рим, вiдповiдно – «малим».

Але така тенденцiя стосовно «вiчного мiста» з’явилася в самiй Москвi, бо вона, як видомо, ще й «третiй Рим» и «друга Византия».

Втiм, якби плани Екатерини II про завоювання Констянтинополя свого часу були здiйснeнi, то можливо зараз позначення Туреччини на картах як «Малои Византiи» cтало б таким же усталеним та звичним, як i Малоросiя.

 

З 1635 р. Московська держава починає будувати лінію фортець на шляхах Ізюмському, Кальміуському, які проходили між Доном та Сіверським Дінцем, та на Ногайському, щоб перешкодити татарським нападам.

Походи на Кримське ханство 1687-1689 р.р.

Весною 1687 р., за царювання Петра I, россійська армія під проводом Васілія Васильовича Голіцина пішла походом на Крим, але повернула від Кінських Вод, бо татари випалили степ, що унеможливлювало пересування 150-тисячного війська.

В травні 1689 р. відбувся другий похід россійських військ в Крим. Спочатку пропонувалось прямувати берегом Дніпра і через кожні чотири переходи ставити крєпості для розміщення продовольства та поранених і залишати в кожній по кількасот чоловік. Але вирішено було іти степом прямо в Крим по лівобережжю Днипра, тобто Муравським чи Чумацьким шляхом. Війско в кількості 112 тисяч чоловік, можливо, проминуло і землю майбутнього Токмака, рухаючись до Перекопу. Біля перешийка степ та поселення виявились випаленими і 21 травня російське військо стало відходити назад, потерпаючи від безводдя і наскоків татар [Костомаров, 1992, с.33-35].

Россійсько-турецька війна 1735-1739 р.р.

1736 року армія Мініха перейшла Перекоп та захопила Бахчисарай та Гезлев (Євпаторію), а потім відведена до Дніпра.

Россійсько-турецька війна 1768-1774 р.р.

1768 р. розпочалась чергова россійсько-турецька кампанiя. 1770 року ногайці Приазов’я і Надчорномор’я підкорилися Россії і переселилися на Кубань.

За указом Екатерини II вд 10 травня 1770 р. почалося будівництво сіми земляних фортець Нової Дніпровської лінії (спочатку їх планувалося 8 – Никитинська не була збудована) по лiнi кордону Россiйсько iмперi. Цi укрплення були з’эднанi валом i розташовувались приблизно через кожни 30 км від Дніпра (Олександрівська фортеця в гирлі річки Мокра Московка, яка дала початок сучасному Запорiжжю ) вздовж пiвнiчного берега Конки та схiдного берега Берди до Азовського моря (Петрівська фортеця в гирлі Берди).

Ця оборонна лiнiя використовувалась 28 рокiв i була лiквiдована за непотребою 1798 р. – Роcсiйська iмперiя на той час мiцно утвердилась в Пiвнiчному Причорномор’.

Весною 1771 р. біля дельти Токмачки та Чингулу, де вони зливаючись, дають початок Молочним Водам була запланована зустріч армії князя Василiя Михайловича Долгорукова з дивізією генерал-поручика Берга [Кузьменко, Чернолуцкий, 1997, с.12]. Можна припустити, що ця місцевість і раніше часто призначалась для зборів військових загонів під час походів .

Російська армія взяла Перекоп, пройшла на півострів і захопила Гезлев, Кафу, Керч, Балаклаву. Турецькі війська (і частина кримських татар) на кораблях покинули Крим пiсля трьохсотрiчного панування на узбережжi.

За Кучук-Кайнаджирським миром 1774 року Турція втратила південний берег Криму, Кримське ханство вийшло з-під її суверенітету і хоча отримало формальну вольність, знаходилось під протекторатом Россії.

 

Наступного 1775 року россійською армією була підступно зруйнована Запорізька Січ, військові сили якої виявилися вже непотрібними імперії для боротьби з Туреччиною і Кримом. Після цих подій деяка частка козацького населення повинна була осісти біля річки Молочної та її притоків. Можливо, саме в зв’язку з розоренням i лiквiдацiею Сiчi виникло поселення „Землянки” (сучасне с. Заможне).

На той час по тогочасним россiйським картам в Нижньому Поднiпров’и нараховуваеться 5767 козацьких змiвникiв , нагляд за якими покладений на нових великих власникiв землi. До 1780 р. бiльшсть зимiвникiв була знищена, а х мешканцi переселенi до новоутворених слобiд та мiстечок. На середину 1780-х рокiв тi зимвiники, що ще залишились, були перетворенi на слобiдськi хутори [Бойко, 2001, с.27-28].

 

Россійсько-турецька війна 1777-1778 р.р.

В Криму Россія намагається поставити на ханський престол Шагін-Гірея, а Туреччина – Девлєт-Гірея. Обидві держави посилають туди свої війська: Туреччина 1776 р. висадила десант, а россійські загони зайняли Перекоп і наступного року увійшли в Крим. Командуючий армією А.В. Суворов обийшовся без військової сутички і турецькі війська разом з Девлєт-Гіреєм залишають Крим. Шагін-Гірей відрікся від коли ???? ханства і отримав в обмiн пристойну россійську пенсію.

Приеднання Криму и Приазов’я ???? до Россiйськои iмперiи.

Указом від 8 квітня 1783 року Єкатерина ІІ включила Крим до складу Російської імперії і намісник Григорій Потьомкін прийняв від татарської знаті присягу на вірність.

Тоди земли сучасного Токмацького району зи складу Кримського ханства перейшли до Российськои империи. ????????????????????

Россiйська iсторографiя, особливо з початку Друго cвiтово вiйни, коли розпочалась активна пропаганда вiйськових здобуткiв минулого, доводила, що Росiйська iмперiя нiбито нiколи першою не розпочинали вiйн (зокрема, для iдеологичного забезпечення територiальних агресiй Радянського Союзу на всiй лiнiи захiдних кордонiв в так званий „передвоенний перiод”), що на приднаних територiях здiйснювалась визвольна мiсiя, що на чужi землi вона нiколи не претендувала, а лише повертала давно втраченi „споконвiчно сво”, а в звязку з „схiдним питанням” – що росciйська зброя та дипломатiя виключно захищала населення прикордонних мiсцевосцей вiд татарських нападiв.

Вход / Регистрация

Сейчас на сайте

Никого