Токмак - Саенко ТвИЕС
„Золотий вік” в пітьмі тисячоліть.

(Кам’яний час).

 

Науковi дослiди доводять до висновку, що вже десь три мiльйони рокiв тому з якихось загальних предкiв мавп та людини видiлилась лiнiя, що дала розвиток людству .

Щоб мати більш наочне уявлення про такий величезний в порівнянні з життям людини відтинок часу, як, наприклад, один мiльйон рокив, представимо його у вигляді певної кількості поколінь, що змінювали одне одне. Якщо за покоління взяти період в середньому 25 років, то за цей час змінювалось близько сорока тисяч поколінь. Щоб уявити, наскiльки це багато, для порiвняння вiдмiтимо, що від початку застосування міді до сьогодення минуло «лише» 200 , від скіфських часів – 100, а від Русі та половців – так взагалi близько 35 поколінь.

Треба зазначити, що зараз частина сучасного населення все ж дотримується вiри в появу людини лише трохи більше ніж 5 тис. років назад, повертаючись до поглядів „короткої” хронології через світосприйняття деяких релігійних течій, які додержуються буквального трактування Біблії.

Вражає те, що історична пам’ять людства через усні перекази донесла згадки про найдавніші епохи кам’яного віку. В поетичному творі давньогрецького автора Гесіода „Теогонія” наводиться періодизація минулого, яка збігається з сучасною науковою і ділить історію на кам’яний, мідний і залізний етапи. Зрештою, в цьому немае ничого дивного - вважаеться, що ця гесiодiвська схема своим джерелом мае хеттськi та хурiтськi уявлення про iсторiю, а на пiвостровi Мала Азiя поселення виникли в неолитi, при кам’яних знаряддях працi и життя там розвивалося в цiлому безперервно. Далека давнина запам’яталась справедливим, щасливим i безжурним „золотим віком”.

 

Палеоліт.

Палеоліт (греч. давньокам’яний) займав величезний відрізок часу від появи людиноподібних істот до остаточного розвитку виду Людина Розумна.

Цей iсторичний період, коли знаряддя праці виготовлялись головним чином з каменю, кістки та дерева поділяють на три періоди. Більш давні залишки слідів життя людей залягають в землі глибше, ніж пізніші, тому палеоліт розділяють на нижній (давнiй), середнiй, та верхній (пiзний).

З того часу, коли людиноподібні види почали виникати на півдні Африканського материка, минуло близько 5 мільйонів років. Протягом наступних кількох мільйонів років нескінченими манівцями, стежками вздовж річок чи по водороздiлам мiж болотами групи первісних мисливців розселялися по Азії та Європі, а потім через перешийок, що з’єднував два континента на місці Берингового проливу, кількома хвилями проникли в Америку.

На території України найдавніші стоянки людей, віком близько 1 млн. років, досліджені в Карпатах.

В верхньому палеоліті, початок якого віддалений десь на 30 тисяч років назад, людина за фізичною будовою вже мала вигляд близький до сучасного.

Знахідок, що відносяться до верхнього палеоліту, в Токмацькому районі поки що немає. Але в цей час люди тут вже обов’язково перебували пiд час перiодичних мисливських пересувань, зупинялись біля річок та в степових западинах – подах та менших за розмірами «блюдцях». В верхньому палеолiтi в Пiвнiчному Приазов’ повинно було проживати загалом не бiльше тисячi чоловiк – кiлька груп чисельнiстю до ста чоловiк. Таким чином, за 20 тисяч рокiв цього перiоду тут жило з пiвмиiльйона людей, та жодних даних про поховання чи рештки кiсток cкелета в геологiчних вiдкладеннях ми не маемо. В розмивах береговои лiнiи Каховського водосховища досi зустричалися лише крем’яни знаряддя працi.

Треба зазначити, що в межах Токмацького району виходів кременю для їх виготовленя немає. Найближчі родовища цього каменю знаходяться на Донеччині, в Криму, Карпатах, і вже тоді існували стежки, якими простували люди, переносячи в якихось шкіряних чи плетених мішках шматки кремeню. Кам’яні заготовки вимушені були носити на плечах, а одна особа нiяк не могла тягти на собі більше 30-40 кілограмів. Можливо, використовувались носилки чи волокуші, а зимою - санки. Знаряддя виготовлялися вже на місці, про що свідчать знахідки відщепів – залишків виробництва . Коли в мезоліті приручили собак і почали одомашнювати биків, їх могли нав’ючувати мішками з камінням, а пізніше, пристосувавши примітивну упряж, волочити поклажу по землі чи снігу.

Так виникали перші стежки, що з часом розширювалися і перетворювалися на дороги. Окрім мисливських і воєнних стежок, одним з перших напрямків сполучень з віддаленими краями безсумнівно були путі до виходів на поверхню кременя – одного з осовних матеріалів, що широко використовувався протягом десятків тисяч років аж до розповсюдження заліза.

В той час територiя Азовського моря представляла собою гiгантську дельту Дона, де можливо проживала основна частина палеолiтичного населення [Дебец].

 

Серед визначних дослідників кам’яного віку згадамо Петра Петровича Єфименка, оскільки його рiд походить з Токмака - тут народився батько вченого, Петро Савич Єфименко, теж відомий історик [Саєнко, 2004].

З ім’ям науковця пов’язано вивчення таких визначних палеолітичних пам’яток, як Мєзін і Костенки. 1934 року вийшла його велика книга «Дородовое общество» - головний труд життя, що в наступних варіантах мав назву «Первобытное общество» (видання 1938 та 1953 р.р.). 1945 р. П.П. Єфименко був обраний дійсним членом Академії наук Української ССР, а 1946 року призначений директором Інституту археології цiєї академiї. Він обирається почесним членом кількох європейських наукових установ, виходять ще дві його книги - з питань палеоліту та вивчення давньоруських поселень. Багато зробив П.П. Єфименко для розвитку археологічної науки на Україні в повоєнні роки, запросивши на роботу ряд фахівців, які започаткували школи кількох напрямків, що розвиваються і нині, вже в другому і третьому поколіннях науковців. Також він підтримав раніше репресованих археологів, багато сил віддавав підготовці учнів, серед яких чимало визнаних зараз імен [Формозов, 2002].

 

Мезоліт.

Мезоліт (греч. cередньокам’яний) почався після танення льодовиків – в 9 тисячолітті до н.е. і тривав протягом чотирьох тисяч років (приблизно з 9000 по 6000 р.р. до н.е.) – тоді змінилося близько 120 поколінь. Здається, що саме з цих часів історія людства починає набирати поступове прискорення.

На початку періоду в наших широтах зникають мамонти (але останні з них жили на Землі відносно недавно - ще 4 тисячі років тому - на острові Врангеля в Північному Льодовитому океані, коли в степах Євразії вже існувало розвинене суспільство та виплавлялася бронза). Вчені вважають, що відголоски переказів про мамонтів збереглися в пам’яті поколінь з часів мезоліту до історичних часів і вже фантастичний його образ простежується в казках і легендах. Але до виникнення таких образiв могли спричинятися i знахiдки кiсток викопних тварин з берегових розмивiв. В мiфах обських угрiв, наприклад, оповiдаеться про гiгантських тварин в образi рибини, лося, ведмедя або собаки, що живуть у рiчкових та озерних вирах, їм належать бивнi, якi знаходять по берегах.

В мезолiтi було винайдено лук, вістря стріл спочатку могли бути дерев’яними, потім їх почали робити з розщеплених кісток та кременю. Полювати з луком на тварин, значно меших за мамонта можна було і одній людині, а це, зрештою, вело до нових відносин у суспільстві, оскільки людина вже не так залежала від свого племені. Винахід лука був закономірним, бо змінився тваринний світ, на стоянках археологами зібрані і визначені кістки кабанів, биків, північного та благородного оленя, лося, коня, дикого осла, тура-бізона, джейрана, кози, вівці, сайгака, косулі, медведя, вовка, лисиці, зайця, бобра, барсука, рисі, лісового кота, куниці. Полювання на них не обов’язково вимагало облавного загону великою кількістю мисливців, дичину можна було підстрелити з луку, або спіймати на петлю, сітку чи в якусь пастку. Ще відомо, що в той час водився носорог і лев, їх кістки знайдені на мезолітичних стоянках в Криму.

Дуже поширились дрібні крем’яні знаряддя праці - мікроліти, які закріплювали рядами в дерев’яних та кістяних руків’ях за допомогою смоли.

Тоді ж було приручено собак, а потім свиней, биків і кiз.

Знайдені поселення з заглибленими в землю житлами – землянками, а також тимчасові стоянки. Вони розташовувались по берегам річок та в гирлах великих балок, які впадають в річкові долини.

В цей час в Причорномор’я приходять групи населення з півночі та з півдня, змішуючись між собою. Взагалі ж для степової частини характерні крем’яні вироби виключно мікролітичні, залишені населенням, за фізичним типом подібним до того, яке проживало навколо Середземного моря - люди низького зросту.

На лісостеповій і лісовій території сучасної України жило інше населення, схоже на тогочасних жителів Північної Європи та Прибалтики. Вони були високими і міцними, обличчя мали широке. Окрім мікролітичних знарядь ці племена використовували придатні для обробки дерева сокири та тесла з великих шматків кременю [Телегин, 1985].

В кінці мезоліту (VІІІ-VІ тисячоліття до н.е.) Сходу Європи досягає міграційна хвиля населення з Середньої Азії [Синюк, 1986, с.75].

Три мезолітичних могильника по кілька десятків поховань досліджено вздовж берегів Дніпра в Дніпропетровській обл. Поховані лежали в скорченному положенні, переважно на правому боці, руки долонями перед обличчям. Зустрічаються в невеликій кількості і випростані на спині поховання. Деякі тіла були розфарбовані червоною вохрою. Життя цих людей не було мирним, в кількох випадках в кістках позастрявали крем’яні вістря стріл та уламок кістняного наконечника списа з крем’яними вставками (рис, ) [Телегин, 1985, с.69-73].

На території Токмацького району слідів життя людей епохи мезоліту також поки що не знайдено. Але вони повинні бути по Молочній та іншим річкам. Сезонна стоянка мезолітичних мисливців досліджувалась в Мелітопольському районі. Вона була влаштована на лівому березі Молочної, де в неї впадає притока Крульман [Михайлов, 2002].

Мисливськi общини, що знаходяться на рiвнi мезолiтичного розвитку, за даними iсторичних часiв нараховують 100-500 чоловiк. В середньому одна така група могла займати для полювання землi, якi дорiвнювали приблизно площi Токмацького району.

Залягають мезолітичні слої в товщі глини, яка утворювалась з пилу, що наносився вітром чи водою, на глибині як до 1м, так і глибше, в залежностi вiд геологiчних умов. Чорноземів же ні в палеоліті, ні в мезоліті ще зовсім не існувало, вони почали утворюватись лише в неоліті.

 

Неоліт.

Виключно важлива стадія в історії людства - неоліт (новий кам’яний вік) проходив на нашій території приблизно між 6000-4000 роками до н.е. За ці дві тисячі років відбулися великі зміни в веденні господарства та виробничих технологіях, що дозволило назвати цей періoд «неолітичною революцією». Полювання й збирання продуктів в великій мірі підмінялися скотарством та землеробством. Це стабілізувало життя, дало можливсть постійно отримувати молочні продукти та зерно, накопичувати запаси.

Стали застосовуватись нові способи обробки каменю – пиляння й свердлення, з’являється керамічний посуд, починають виготовляти тканину.

В результаті швидко зросла кількість населення, збiльшившись, можливо, в десятки разiв. В цей час вже безсумнiвно iснувала родова органiзацiя суспiльства, яка полягала в проживаннi двох колективiв, якi складали одне племя. Вони вiдчували кровне родство i обов’язок взаемодопомоги, шлюби в серединi кожної з цих групп були суворо забороненi, жiнок собi один колектив брав у iншого. Виникла така органiзацiя скорiше всього ще в мезолiтi щоб покласти край кривавим конфлiктам, що постiйно виникали за жiнок [Золотарев, 1964].

В неоліті померлих ховали в окремих ямах по одному або вдвох, також є великі могильники, де підзахоронювали в довгі траншеї, в яких інколи знаходять десятки скелетів, покладених випростано на спині.

В.М. Даниленко (1986, с. 11) вважав Пiвнiчне Приазов’я центром формування неолiтичної культури всiеї Пiвденно-Схiдної вропи, наголошуючи на особливому географiчному положеннi цих територiй, куди завдяки мiграцiям потрапляли з Ближньої Азiї новi господарськi iдеї.

В Токмацькоу районі 1989 р. разкопувалось поселення пізнього неоліту біля с. Чапаївка [Оленковский, Пустовалов, 1993].

Котова, Рассамакин

 

Надуманою сенсацією, на наш погляд, є намагання видати невиразні кривулі на плитах пісковику Кам’яної Могили на річці Молочній, які взагалі досить гадано датуються неолітом , за свідоцтво прадавньої писемності, залишеної ніби-то предками шумерів, які потім рушили в Передню Азію і створили там в межирчч Тигру та Евфрату свою славетну цивілізацію – одну з найдавніших у світі. Виникає питання, чому, наприклад, не знаходять під Мелітополем написи, виконані - завважуючи на їх священну значимість - на більш тривкому матеріалі – щільному камені або кераміці. Подряпини ж на крихкому пісковику Кам’яної Могили більше схожі на малюнки дітей з забруднених діоксинами територій.

Поява писемності стадіально загалом відповідає стану суспільства, яке знаходиться на рівні цивілізації: з поселеннями міського типу, соціальним і майновим розшаруванням. Зокрема, дослiдження питань соцiологii писемностi доводять, що вона виникає лише в тих суспльствах, де жречество видiляється в окрему верству [Кнорозов, 1952].

Ніяких свідоцтв проявів наявності писемності у населеня Приазов’я – Нижнього Подніпров’я немає і в подальші епохи, аж до появи грецьких колонiстiв – в скiфських похованнях V-IV ст. до н.е вiдомi чорнолаковi iмпортованi сосуди для вина з видряпаними грецькими словами та окремими буквами.

Зрештою, задля пошукiв компромiсу, можна погодитись, що неолiтичнi мешканцi Кам’яної Могили почали писати, але здатностi прочитати написане ще не досягли.