Спорт в Токмаке - ДЮСШ

Денисенко М.М.

 

А в 1969 році в м. Токмаку відбулася історична подія - у вересні була відкрита дитяча спортивна школа при міському ВНО. Міськвиконком та горком партії вийшли з проханням до Міністерства освіти відкрити в нашому місті дитячо-юнацьку спортивну школу, пообіцявши построїти спортивний комплекс для дітей. Та обіцянка так і залишилася невиконаною. А школа почала працювати. Багато сил і нервів довелося докласти першому директору Манусову В.С. Відсутність бази, відсутність тренерів, відсутність документації та інвентаря ... Та Манусова це не відлякало. Тренерський склад він зібрав винятково з токмацьких спеціалістів. Гімнастику очолили Манусов Володимир Сидорович, Манусова Ольга Степанівна, Коваленко-Боднар Жана Алексіївна (жіноча гімнастика), Денисенко М.М., Прихода А.І. та Прихода Раїса Іванівна (чоловіча гімнастика). Грищенко Георгій Андрійович тренував волйболістів, Рензяєв Анатолій Олексійович, Калюжний Микола Єфимович та Бєліков Віталій Олександрович займалися з дітьми легкою атлетикою, Бобков Ігор Афанасьєвич тренував баскетболістів. Шахами займався з дітьми Рожков Віктор Павлович.

Для токмачан відкриття школи стало великим святом. Бажаючих займатися було досить багато, але умови залишалися складними - тренувалися в спортивних залах СШ №5, ВШ №3, ВШ №15 та інших школах. А 1970 року, коли відкрили Палац спорту при заводi Кірова, виділили зал для гімнастів та баскетболістів, частково там тренувалися і л/атлети. Шахісти тренувалися в приміщенні, де зараз розташоване кафе "Магнолія".
Поступово з відкриттям спортивної школи рівень спорту в нашому місті піднімався. Паралельно з дітьми підвищували свою майстерність і тренери. В гімнастиці зявилися першорозрядники та кандидати в майстри спроту. З часом одні діти закінчували школу і йшли працювати чи поступали у вищі учбові заклади. Змінювалися і тренери. Так в шахи прийшов Хідька Сергій (в подальшому став суддею і проводив матчі по футболу в Білорусі, а потім Бровченко Вадим, один з кращих тренерів з шахів. Його учень Зорік .. вперше виконав норму КМС, його команда представляла Запорізьку область в м.Одесі на "Білій ладді". Після Бровченка прийшов на тренерський місток наш вихованець Рожок Сергій, а після нього шахістів почав тренувати також наш вихованець Дружинець Олексій - і в шахістів зявилися МС.

Десь у 1975-76 році змінився директор школи, ним став Євсютін Микола Микитич, молодий, енергійний, сам з Росії, займався лижами. Він більше любив л/атлетику і приділяв їй більше уваги. З'явилися нові тренери з цього виду спорту: Вовненко Євгеній та Павелко Олександр. З старих тренерів залишився Рензяєв А.О. Він будучи кращим десятиборцем в товариствi "Спартак", готував і стрибунів, і метателів списів, і спринтерів, а Є.Вовненко - більше бігунів на середні дистанції. О. Павелко займався з головним чином з молодшиими групами. Відділення волейболу та баскетболу були закриті, так як тренер Г.Грищенко виїхав до Узбекистану, а І.Бобков - на Сахалін.

В Палаці спорту було відкрито відділеня боротьби, а з часом М.М. Євсютін домовився з начальством і перевів відділення вільної боротьби в ДЮСШ гороно. Першим тренером борців був Тарасов Олександр Іванович. Діти дуже полюбляли боротися. Тарасов заклав фундамент цього виду у нашому місті, а пізніше тренером працював його вихованець Циганок Віталій. Потім почалася епоха Кірпіньова Генадія Івановича. Молодий, амбіційний, наполегливий, він підняв вільну боротьбу ще на вишій щабель. У відділенні борців з'явилися чемпіони області, призери УкраЇни, а згодом і кандидати в збірну України та МC України. Вільна боротьба стала найбільш популярною в нашому місті. Допомагали йому наші вихованці Савон Олександр та Некрасов Дмитро.

В 60-70-ті роки в Радянському Союзі на високому рівні була спортивна гімнастика, таких спортсменів як Лариса Латиніна, Борис Шахлів, Михайло Ворнін, Людмила Турищева, Ольга Корбут знав увесь світ. І до нас на гімнастику записувалося багато бажаючих. Спочатку цим видом спорту займалися дівчата і хлопці. Серед хлопців лідерами були Гараджа Андрій, Рунич Володимир, Олійник Ігор, Багліков Олександр, Слива Вячеслав, Гнаток Вячеслав, Твердохліб Сергій, Сидоренко Олексій. В подальшому МС СССР з них стали С.Твердохліб та В.Слива.

В дівчат перспективними гімнастками стали Онищук Люба, Семіняченко Наталя, Семіняченко Тетяна, Воронова Наталя, Кригіна Лариса, Ковтун Людмила, Ярова Таня. Потім Л.Оніщук та Т.Семінченко виконали норму КМС. Всі ці дівчата з першого набору.
Другий набір і третій добилися більших успіхів. Молодий тренер Коваленко Жана Олексіївна підготувала Порохню Наталю та Брикіну Таню, які в подальшому стали КМС і виступали за програмою МС.

1977 року був відкритий Будинок культури і міськвиконком прердав спортивний зал ДЮСШ для гімнастів. Відкривав зал новий директор М.М.Євсютін, а всю планіровку зали робив я за допомоги А.І.Приходи.
Гімнастика дуже важкий вид як в технічному плані, так і в фізичному. На одного тренера приходилось 60 дітей і кожен елемент тренеру потрібно підстраховувати. Це щось на зразок праці грузчика, тільки додається ще й відповідальність за дитину.

На той час в містах України було відкрито багато спортивних класів. Обласний відділ народної освіти наполіг, щоб спортивний клас був і в нашому місті. Ми з директором почали готуватися до його відкриття. Зробили відбір шестирічних дітей і цілий рік готували їх до вступу. Ажіотаж серед батьків бів неімовірний. В класі дівчата займалися гімнастикою, а хлопці легкою атлетикою. Тренером у дівчат бв я, а у хлопців - Боднар Василь Святославович, класним керівником з 1-го по 8-й клас була була Авраменко Євгенія Іванівна. Вона водила цей клас в дощ і в сонце, зимою і літом у спортивний зал.
Клас виступав на обласних змаганнях серед подібних класів і був в призерах. В призерах, і навіть в переможцях були вони і по навчанню. Євгенія Іванівна не давала їм ніяких поблажок. В класі було більше хорошистів та відмінників, нiж в iнших. Інспектор міськвиконкому Геращенко Віра Олександрівна високо цінувала їх навчальний потенціал. Троє дівчат закінчили Дніпродзержинський технікум фізкультури, а Денисенко Ірина після технікуму закінчила Сімферопольський університет і вже бiльше двадцяти років фізкультури. Багато дівчат і хлопців закінчили середні і вищі навчальні заклади, працюють за різними професіями.

Проходив час, мінялися діти і тренери.  А до нас у школу приїхали нові тренери з гімнастики Людмила і Віктор Дульченки та Мельник Тетяна. Усі троє були МС зі споривної гімнастики, мали вищу освіту.

Ця бригада була дуже працьовита, але відношення до дітей було не зовсім педагогічне. Цей період для відділення гімнастики був не найкращим. З'явилися улюблені і не любимі учні, це створювало напругу в спортивниму залі.

У цей час по Україні йшов пошук талановитих спортсменів для навчання в центрах Оллімпійської підготовки. І вперше мою ученицю Козачище Таню було зараховано в Харьківський Олімпійський центр на відділення гімнастики, де вона провчилася шість років, виконала МС СССР, була зарахована кандидатом в юнацьку команду збірної України. Про нашу школу дізналися у Харкові. До міста приїхала тренер Олімпійського центру і через деякий час прийшов виклик ще на трьох дівчат - Чопко Галю, Атаманюкову Іну та Брикіну Аню. Та ті навантаження витримала тільки Аня, вона стала МС СССР, була зарахована до молодіжної збірної України, виступала на міжнародних змаганнях за кордоном.

Залишив слід в токмацькій спортивній гімнастиці, а в подальшому і в акробатиці тренер Алімикін Віктор Аркадієвич, випусник Інституту фізкультури з Узбекистану. Він довгі роки пропрацював з дітьми в м.Токмаку та Молочанську. Зараз його вихованці продовжують справу в ДЮСШ м.Молочанська. Працювала тренером в нашій школі вихованка ДЮСШ м.Запоріжжя Після закінчення Запоріжського інституту вона більше року працювала в нашій школі, але з якихось причин вони разом з чоловіком Барсуковим Олександром перейшли працювати в басейн "Стріла" у Запоріжі, почали тренувати стрибунів у воду. Добилися великих успіхів - обидва стали заслуженими тернерами України. Їхні вихованці перемагали на європейських змаганнях та чемпіонатах світу.

Важливим моментом в житті школи був літній відпочинок, що давало можливість заодно збільшити на місяць тренувальний цикл. Міністерство освіти виділяло кошти на літні та зимові спортивні табори. Діти продовжували тренуватися два рази на день та мали безкоштовний сніданок і обід. Цікаввими були 10-денні зміни у спортивному таборі на Азовському морі. Діти жили на березі в палатках, тренувались, а також вчилися плавати. Декілька разів ми змогли організувати споротивний загін в піонертаборі "Сонячний" та "Ювілейний".

Після 90-х років нам вдалося самостійно організувати спортивний табір на 120 чоловік. В нашому місті спортивні табори користувалися великою популярністю і якщо стояло перед дитиною пинання в який табір їхати: в "Сонячний" чи в наш спортивний, діти вибирали спортивний. Вся організація таборів лягала на плечі тренерів, батьків та директора.

У 1984 році закінчилася ера гімнастики. В наше місто повернулася акробатика. Микола Микитович написав наказ про закриття відділення гімнастики та відкриття акробатичного. Зміна відбулася і в керівництві школи. М.М. Євсютін перейшов працювати в спорткомітет - головою, а мене завідуючий міським ВНО призначив директором школи, якою я керував 20 років.

Дуже тяжко було переходити на інший вид спорту. Якщо стрибкова акробатика пішла більш успішно, то парні вправи далися не легко. Більше року ми вивчали нові елементи та правила, після цього з'явилися перша спортивна пара та перша трійка. Хореографом у дівчат працювала випускниця Запоріжськького педагогічного інституту МС з художньої гімнастики Суворова Тетяна. Так ми разом почали готувати програму. Я займався підготовкою фізичною та технічною, Тетяна навчала дівчат хореографії. Через два роки ми зробили програму МС і в 1987 році шестеро наших вихованців виконали норматив МС СССР. Це були перші майстри спорту з акробатики:

Пунько Оксана - стрибки на акробатичній доріжці;

Кропивко Марина, Савицька Світлана - парні вправи;

Тімченко Олена, Безручко Ганна, Корольова Анжела - жіноча трійка.

Для затвердженя МС потрібно було виконати норму майстра протягом року три рази, при цьому в чотирьох вправах набрати не менше 36 балів, про що видавалися "справки".
Передостанньою можливiстю були змагання у місті Воронежі, участь приймали Росія, Україна, Таджикистан, Грузія, Казахстан. Нашим дівчатам бракувало останньої справки. Жіноча трійка виконала всі чотири вправи без падіння і отримала справку, а жіноча пара впала і їй до 36 балів бракувало 0,2 бали.

А дівчата закінчували десятий клас і готувалися вступати до інституту. Залишились одні змаганя, де вони могли здобути справку і отримати значок МС - це Спартакіада школярів України. Напруження було неймовірне, але дівчата витримали, виконали норму МС СССР і зайняли третє місце.

Потім майстрами спорту стали Коваленко Ірина, Таріма Юля, Остапенко Ганна. До речі, оснання виконала норматив майстра спорту міжнародного класу і зараз працює в канадському цирку "Дюселей".

Потім виконали норму МС СССР Оніщенко Юля, Короткова Ганна, жіноча трійка (Мігинько Ганна, Побел Олена, Азімова Марина), змішана пара (Терещенко Андрій, Азімова Марина). Також МС УССР стали стрибуни на акробатичній доріжці Шкарупило Олексій, Гердов Вячеслав, Лопата Наташа, Лісняк Антон та Лісняк Єгор.
Виступали наші акробати і на Чемпіонаті України, Чемпіонаті Європи, Чемпіонаті Світу. Остапенко Ганна зайняла третє місце на Європі. Лісняк Єгор в складі команди України на Чемпіонаті Світу з стрибкової акробатики зайняли друге місце. А Гердов Вячеслав на Чемпіонаті Світу в Данії в акробатичних стрибках посів 13 місце з 39 учасників.

 

В 90-х роках  тренри з акробатитики проводили багато цікавих зустршчей з нашими іменитими земляками. Одніею з самих цікавих зустрічей відбулася в Токмаці та Жмтоимті з Героем Радянського Союзу Котом Олексіем Івановичем

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Говорять, «Пути господние неисповедимы»,  і це правда. Думаю, мало хто ще з дитинства не полюбляв цирк. Не був винятком і я, але щоб працювати в цирку, такого я не міг собі й уявити . Так випадок звів мене з керівником циркового номера «Енергія» Діданом Сергієм Петровичем , який працював у Київському національному цирку. А познайомив мене з Сергієм Петровичем Зінченко Анатолій. Його дружина родом з Токмака, і він часто приїжджав до нашого міста гостювати. Зінченко Анатолій також працює в Київському національному цирку.  Приїжджаючи в Токмак, він часто заходив до нас у спортивний зал і тренувався зі своєю дочкою. Ці зустрічі і сумісні тренування, мабуть, якось вплинули на наших дітей . Іван Недоступ після закінчення технікуму пішов працювати в цирковий номер Дідана, а згодом туди потрапив і Шкарубило Олексій, а через деякий час - ще один токмачанин - Лубенко Володимир став цирковим артистом цього номера .

В багатьох країнах світу виступали наші хлопці (Китай, Голландія, Франція, Германія, Англія) і в усіх цирках України.

Працювала в цирку Брикіна Ганна. А Остапенко Ганна близько 8 років працює в Канадському цирку Дю Салей . Це один з кращих цирків світу. Остапенко Ганна навчалась в СШ №2 м. Токмака . Дівчині вдалося об’їздити не тільки Північну і Південну Америку ,але і Європу. Думаю, нашому місту є ким пишатися. Ці люди можуть бути прикладом для наших дітей .