Саєнко В. М.
Ремінісценції основного индоєвропейского міфу
в фольклорних записах Я. П. Новицького
// Етнографічні дослідження Південної України. Збірник наукових праць Всеукраїнської ювілейної конференції, присвячений 145-річчю з дня народження Я.П. Новицького. 6-8 жовтня 1992 р. - Запоріжжя.
Серед переказів і легенд, зібраних Я. П. Новицьким в 1875—1905 рр. на території сучасних Запорізької та Дніпропетровської областей і виданих у Катеринославі 1911 р. під назвою «Народная память о Запорожье» (перевидання 1990 р.) міститься багатий матеріал для вивчення одного міфологічного тексту, збереженого невмирущою фольклорною традицією народу.
Це космогонічний міф про боротьбу героя-Громовержця зі Змієм. Географія поширення змієборчого мотиву була дуже широкою: від стародавнього Єгипту до Китаю, але аналіз ритуальної лексики в різних традиціях - хетській, арійській (1ндійській та іранській), різних європейських, зокрема, слов'янській і балтійській — дає змогу говорити про його індоєвропейський характер. Робота по реконструкції і вивченню цього міфу, діставшого назву основного, проведена в числених роботах лінгвістів і міфологів В. В. Іванова, В. Н. Топорова та деяких інших дослдників.
На території Північного Причорномор'я перше беззастережне письмове свідчення про наявність відображень основного індоєвропейського (о. і.) міфу відноситься до V ст. до н. е., коли він був зафіксованнй в скіфській етногонічній легенді [Геродот, IV. 5—10].
Сюжет о. і. міфу мультиплікувався в різноманітних варіантах, що забезпечувало його краще засвоєння, завадостійкість та збереження протягом тривалого часу — від періоду індоєвропейської єдності до XIX ст. н. е. Його прояви, виявлені в записах фольклору [Новицький, 1911] наводяться нижче:
Сестра богатиря (= жінка Громовержця) зраджує зі Змієм, якого ховає під підлогою (низ - семантична характеристика місця перебування Змія). Богатир в герці перемагає супротивника, а також вбиває свою сестру (3).
«Божі ковалі» Кузьма і Дем'ян (християнські святі) запрягають змія в плуг і орють землю. Мертвого Змія закопують під горою, тобто на периферії сакрального простору (5).
В цих етіологічних легендах про походження географічного ландшафту — могил, долин, ярів, річок і скель (3; 5; 6) — віддзеркалилась давня космогонія, яка складала зміст змієборчого міфу.
Мотив випробування дітей (що носило ініціаційний характер), коли лише молодший виявляється справжнім сином Громовержця, простежується в переказі про перевірку спритності хлопчаків (20), а також, можливо, відобразився в наведеній колисковій пісні (41).
Підкреслюється традиційний зв'язок Змія з камінням, скелями, печерами (6; 40). Не виключено, що назва печери, нори «скота» (діалект.) — місця, де мешкає Змій (10), походить від того, що там, згідно о. і. міфу, була захована худоба, котру здобуває Громовик.
Функції Громовика екстраполюються на образ Христа, який прокляв «лукавого»; блискавка, грім — прояви Божого гніву (6; 40).
Показовий приклад контамінації християнства з язическими віруваннями — оповідь про Андрія Первозванного, котрий біля Лисої Гори влаштував криницю (16). Мотив «визволення вод», які Громовержець, перемігши Змія, пускає з гори, входив в схему о. і. міфу. Дохристиянська основа цієї легенди підтверджується і згадкою про те, що воду в криниці щороку святили 23 квітня (6 травня) на вмч. Георгія Побідоносця —християнсько аналога Громовержця. Це календарне свято спочатку було приурочене до весняного розпочаткування Нового року, носило космогонічний характер і було пов'язане з ритуальною імітацією дій по першоутвореншо всесвіту.
Сліди есхаталогічної концепції, згідно якій всесвіт в кінці віків має загинути в полум'ї, знаходимо в легенді про гас, що тече з гори (5): «... перед страшним судом освітю я (Змій) своїм жиром весь світ».
Цікава трьохкратна реплікація змієборчого мотиву в легенді (6), що демонструє закон міфотворчості, коли проводилось багатократне множення на різних сюжетних рівнях однієї й тієї ж схеми.
Наводяться назви трьох місцевостей, де водится Змій: порог Гадючий, о. Хортиця і о. Перун (6; 10). Не випадковий зв'язок Змія з останнім, оскільки Перун — слов'янська назва індоєвропейського Громовика.